Поезії

                                                                                                      Пам’яті мого діда Литвиненка Трохима Петровича,                                                                                                                                        який загинув 9(22) січня 1919 року в бою саперної роти                                                              з білогвардійцями під Гуляйполем.

Прощальний парад

Лунають тривожно і ніжно
Акорди Слов’янського маршу.
Полки йдуть у бій за Вітчизну,
За землю знедолену нашу.
 

Нема лиш саперної роти,
Яка у бою полягла,
Поклавши життя за Свободу,
Майбутнє для нас зберегла.
 

Від кроку полків віє вітром.
Як сніг, кружева шелестять.
Махають панянки манірно,
Вітають прощальний парад.
 

Лунають тривожно і грізно
Акорди Слов’янського маршу.
Полки йдуть у бій за Вкраїну,
За волю омріяну нашу.
 

                                                                                                                                                               Забыл я шум младых проказ,
                                                                                                                                                        Любовь, поэзию, – но Вас
                                                                                                                                                                   Забыть мне было невозможно
                                                                                                                                                                                            М. Ю. Лермонтов
 

Огонёк

Повстречал знойным летом девчонку,
Словно стройный в степи тополёк.
Но затем, будто в сене иголку,
Потерял золотой огонёк.

Годы шли, я грустил у околицы,
В дорогом сердцу отчем краю.
И стоял предо мной образ школьницы,
Жизнь и душу пленившей мою.
 

Отбивают колёса мгновения.
Убегают назад километры.
Оживают былые виденья
Неземного пьянящего лета.
 

Отмелькали чужие столицы,
Отшумели мгновения славы.
Вновь лечу, как весенняя птица,
К той, что ждать и любить не устала.

Лідія Терещенко на Майдані Незалежності.
Київ, липень 2009 року

На сполох

Засяяли золотом бані
Величних церков і соборів.
З’явились ординці незвані
З далекого Дикого Поля.
 

Ударили Київські дзвони.
Як велет, Майдан стрепенувсь.
Від кроків Небесної Сотні
Прокинулась Київська Русь.
 

На бій з Золотою Ордою
Крокують відважні ряди.
В Європу – дорога Свободи,
Назад – лише шлях в нікуди.
 

Ударили Київські дзвони.
Як велет, народ стрепенувсь.
Повстаньмо, брати, за Свободу,
Звеличимо Київську Русь.
 

Глобалізація

Поникла, спаплюжена нація –
Таке собі нице населення.
Пройшлась по ній глобалізація, –
Потвора без роду, без племені.
 

Вори вперемішку з невдахами,
Принижене, сіре населення.
З обкраденими онучатами –
Забули Шевченка і Лєрмонтова.
 

Розтоптані давні традиції.
Сміються об’єднані нації.
Була тут колись інквізиція,
З’явилася – глобалізація.
 

Нарешті прокинулась нація,
Спотворена насміх тиранами.
Хитнулася глобалізація
З ворами в законі і бандами.
 

Восточная грусть

Блуждая в песках Палестины,
Всегда неустанно дивлюсь:
Откуда лучится тоскливо
Восточная тихая грусть?
 

Иду по следам легионов,
И слышу из сомкнутых уст
Задавленный стон миллионов,
Восточную тихую грусть.
 

Блуждая Гренадой охотно,
Ее красотою упьюсь,
Но в карих глазах Дон-Кихота
Все та же восточная грусть.
 

Читаю молитвы истово,
Иль в церкви Исусу молюсь,
И вижу в глазах его боли,
Двухтысячелетнюю грусть.
 

Вдали от долин Палестины
Заветы отцов наизусть
Звучат, и в них вера в Мессию,
И та ж неизбывная грусть.
 

Любуюсь детьми Палестины,
За мир на Востоке молюсь.
Хочу, чтоб смеялась счастливо
Их вечно кудрявая грусть.
 

Зеленая ветвь Палестины
Вовек не увянет в песках.
Пусть весть о приходе Мессии
Витает на всех языках.
 

Завитки хранят на скрижалях
Двухтысячелетнюю грусть.
Потомки заветы подняли,
По миру сквозь бури несут.
 

Над миром парит Капитолий,
Колышет Тельца Уол-Стрит.
Приглушенный зов миллионов
О будущем тихо грустит.
 

Ужели Содом и Гоморра
Святые места всколыхнут?
Нарушат ли вновь легионы
Восточную тихую грусть?
 

Додаток

1 Історія міст і сіл Української РСР. Кіровоградська область. Київ – 1972.
2 Історія міст і сіл Української РСР. Запорізька область. Київ – 1972.
3 Шилов Ю. А. Святыни. – АТ «Миронівська друкарня». Київ, 2001.
4 Кефішин А. Г. Древнее святилище Каменная Могила. Опыт дешифровки протошумерского архива ХІІ-ІІІ тысячелетия до н. э. Арата. Киев, 2001.
5 Яланський В. І. Верьовка Л. С. Нестор і Галина. Розповідають фотокартки. Київ-Гуляйполе, 1999. Видання журналу «Ярмарок». АТ «Миронівська друкарня».
6 Нестор Махно. Воспоминания. Книга 1. Париж, 1929. Харьков. Издательство «Скорпион», 1998.
Нестор Махно. Воспоминания. Книга 2-3. Париж, 1936-1937. Харьков. Издательство «Скорпион», 1998.
7 Телицин В. Нестор Махно. «Олимп» – Москва, «Русич» – Смоленск, 1998.
8 Кушніренко І. К., Жилінський В. І. Гуляй-Поле. Сторінки історії міста Запорізької області. Запоріжжя. Дніпровський металург, 2007.
9 Соколов Б. В. Вторая мировая: факты и версии. М.: АСТ – ПРЕСС, 2010.
10 Дайнес В. О. Рокосовский против Моделя. Гений маневра против мастера обороны. М.: Яуза, Эксмо, 2010.
11 ОКВ(OKW) – Oberkommando der Wermacht (нім.) – Верховне Головнокомандування Вермахту.
12 Велесова книга. Прочтение и перевод Александра Асова. – М.: АСТ: Полиграфиздат, 2010. – 512 с.: ил.
13 Душенькин В. В. От солдата до маршала. Изд. 3-е; доп и испр. М., Политиздат, 1966.
14 «Коба» – підпільна кличка Сталіна Й. В.
15 ВГК – Верховне Головнокомандування Червоної Армії.
16 Квіслінг – відомий норвезький письменник, який заплямував себе співробітництвом з фашистами під час окупації, чиє ім’я стало синонімом зради.