Ця розповідь про гуляйпільську родину Домашенків із Вербівської сотні Гуляйполя.

На першому фото Максим Артемович Домашенко (1881-1948) та його дружина Одарка Іванівна   (уроджена Карпенко) (1884-1948).

Максим Артемович походить з великого гуляйпільського селянського роду Домашенків, які щільно проживали у Вербівській сотні (на сучасній вул. 1-го Травня). Він відбував строкову службу (орієнтовно 1899-1902 рр.) в Імператорській армії у елітному 51-му піхотному Литовському їх Імператорської Високості Спадкоємця Цесаревича полку (51-й пехотный Литовский Его Императорского Высочества Наследника Цесаревича полк), що дислокувався у Сімферополі.

Після повернення зі служби одружився та господарював у Гуляйполі на власній землі.

У 1914 році Призваний на Першу світову війну. Воювати довелося у 248-му піхотному Маріупольському полку у званні єфрейтора.

04.05.1915 року під час бою неподалік міста Ярослав (сучасне Підкарпатське воєводство Польщі, північніше Перемишля) був поранений, перебував на лікуванні у лазареті.

У подружжя Домашенків було 6 дітей:

Марія (1908-1998)

Катерина (1911-1994)

Яків (1918)

Іван (1919)

Петро (1923)

Надія (1926)

Усі троє синів Максима та Одарки Домашенків були учасниками Другої світової війни.

Яків Максимович був призваний у Червону Армію у 1939 році, війну пройшов рядовим у складі 167-го окремого мостобудівного батальйону.

Іван Максимович теж був призваний 1939 року. Війну пройшов рядовим у складі 8-го моторизованого понтонно-мостового полку. Нагороджений медаллю «За бойові заслуги».

Петро Максимович був призваний на німецько-радянську війну у 1941 році. За перший рік війни у званні рядового отримав 2 поранення. В липні 1942 року, під час боїв за оборону Севастополя потрапив у полон 3-ої румунської армії разом із близько 100-тисячною радянською Приморською армією яка була бездарно кинута напризволяще командуванням в блокованому Севастополі. Перебував у таборі для радянських військовополонених №4 Васлуй (м.Васлуй Румунія). На початку 1944 року був відпущений з полону (Румунія практикувала таку опцію).

З того ж 1944 знову в лавах Червоної Армії у складі 606 стрілецького полк 317 стрілецької дивізії. Нагороджений медалями «За відвагу», «За взяття Будапешту», «За взяття Відня», «За перемогу над Німеччиною». Війну закінчив у званні молодшого сержанта.

Перша донька подружжя Домашенко Марія вийде заміж теж за мешканця Вербівської сотні Дерев’янка Петра Мартиновича.

Друга - Катерина вийде заміж за Демченка Григорія Радіоновича (1913 р.н.), представника великого роду Демченків, що мешкали в Подолянській сотні.

Найменша донька Надія і остання дитина в родині німецьку окупацію перебувала в Гуляйполі. За віком вона підлягала вивезенню на примусові роботи до Німеччини, яких уникла шляхом підробки медичної карти місцевим лікарем. Весь час жила в Гуляйполі. Вийшла заміж у 1948 році теж за учасника війни Григорія Герасимовича Пузанова (1922 р.н.). Нині Надії Максимівні 95 років. Вона проживає як і увесь її рід у Вербівській сотні. Почувається добре, жартує та сповнена оптимізму.

Подружжя Домашенків під час німецької окупації врятували єврейську родину Кононових із м.Сталіно (Донецьк), яких переховували у себе вдома майже 2 роки та видавали за своїх родичів.

Максим Артемович та Одарка Іванівна обоє померли у 1948 році, з різницею у декілька місяців.

Перше фото зроблене у липні 1941 року, перед відправкою сина Петра на війну. На ньому сидять Максим Артемович та Одарка Іванівна. Стоять діти Петро та Надія.

Друге фото зроблено 1946 року, коли вся сім’я через 5 років знову зібралась разом.      

На другому фото: в центрі сидять Максим Артемович та Одарка Іванівна. Ліворуч від Максима Артемовича син Іван за ним син Яків. Праворуч від Одарки Іванівни син Петро (з нагородами). Стоять з ліва направо: донька Марія, Надія, Катерина. Під Катериною, сидить крайній праворуч її чоловік Демченко Григорій (теж з нагородами).

Внизу лежать та сидять онуки.

На третьому фото Яків Максимович, 

        на четвертому Іван Максимович часів Другої світової війни.                                                         

 На п’ятому Катерина та Марія (фото кінця 1920-х рр.).

Вивчайте та цікавтесь історією своєї родини, своєї Батьківщини. Це прямий шлях до самоусвідомлення.