Північна Пальміра

Життя настійно вимагало

З колін Вкраїну підвести.

Питання непросте постало:

Чому свій розум присвятить?

Думав, куди прикласти руки,

Вибір став прямо і всерйоз.

Що головне: спорт, чи наука,

Чи може їхній симбіоз?

Обрав тернистий шлях науки,

Не оглядаючись назад.

Взяв реферат, на швидку руку

Зібрався в місто Ленінград.

Згадав, як там в шістдесят третім

Про вбивство Кеннеді почув.

Бесіду гостру і відверту

З керівником ОГПУ ⁸³ .

– Чому у нас Донбас забрали? –

Звернувся літній чоловік.

– Яке на це ви мали право? –

На співбесідника наліг.

– Донбас був наш у двадцять другім,

Коли в Союз ми увійшли. –

Той враз замовк і від напруги

Неначе проковтнув язик.

– Ти знаєш, хто той чолов’яга?

Не змити кров йому із рук.

У тридцять сьомім в Ленінграді

Він керував ОГПУ.

Між тим вже був семидесятий.

Повз Літній сад в університет

Йшов наполегливий, завзятий

Того злочинця опонент.

Колись тут був Тарас Шевченко,

В саду пейзажі малював.

Тут і зустрів його Сошенко,

Брюлову рекомендував.

Сяйво Північної Пальміри,

Білих ночей палахкотіння

Знов нагадали красень Київ

В вишневій білосніжній піні.

Колись з малого Петрограда

(Так називали Гуляйполе)

З хлібом нового урожаю

Сюди надходили вагони.

Так побраталось Гуляйполе

З творінням генія Петра,

Хоч не прихильна царська воля

Була до козаків з Дніпра.

Чи мріяв хлопець з Гуляйполя

Що тут, на берегах Неви,

Він позмагається за долю

Своєї рідної землі?!

Неначе судді – опоненти,

І незворушна вчена рада.

В залі були навіть студенти,

Ніщо не стало на заваді.

Публічний захист, мов багаття,

Азарт присутніх роздував.

Гість з опонентами змагався,

І в решті-решт їх подолав.

Потім в Маріїнськім театрі

Вслухався в голос Чурсіної,

Немов зорею милувався

Її чарівною красою.

Вітання Свободі

Полинув душею у сонячний Київ,

В розлогі полянські краї.

У вранішній тиші привітно зустріли

В вишневих садах солов’ї.

На пагорбах сяяли золотом бані

Величних церков і соборів.

Колись задивлялись ординці незвані

На них із-за Дикого поля.

Здіймаються високо Київські гори,

Вдивляються в води Дніпра.

З-за обрію сонце над Києвом сходить –

Настала світання пора.

Квітують каштани на древнім Майдані.

Кобзар козаків прославляє.

Над власним народом, поборником слави

Архангел крила розправляє.

Вирує Майдан , як розбурхане море,

Хрещатик Вкраїну єднає.

Виспівують дзвони вітання Свободі,

На віче народ закликають.

Перлина України

Прогрес науки і освіти –

Був головний пріоритет.

Тож час настав, щоб відродити

Таврійський університет.

Разом з п’ятьма професорами

Рушили потягом до Криму.

Південна сніжна панорама

Відкрила незвичайну зиму.

Степом хурделиця гуляла.

В вагоні затишок, тепло.

План допомоги розглядали –

Чекати ніколи було.

Команду сторожко зустріли,

Гадали, що й до чого йшло.

Мабуть чудово розуміли –

Навчання – це не ремесло.

Студенти радо гомоніли,

Від лекцій в захваті були.

Вже майже тиждень не зубрили.

Читали курс професори.

Ніде ступити в повній залі,

Стільки набилося студентів.

Знаний професор – учень Граве ⁸⁴

Розпочав курс чудових лекцій.

Доктор-філолог із Одеси

Навколо все животворив.

Всіх аспірантів і студентів

Словом, як медом, напоїв.

Згодом зібрали вчену раду,

Конкурс у ЗМІ ⁸⁵ оголосили.

Професорами, докторами

Провідні кафедри зміцнили.

Квітучий Крим до себе вабив

Знаних в науці діячів.

Дехто з Москви туди потрапив.

Взяли кількох сибіряків.

Не оминули Севастополь.

Зміцнили приладобудівний.

Вуз готував кадри для флоту

І був ще надто молодий.

Тоді в театрі відбувався

Давно небачений аншлаг:

Новий спектакль «Собаче серце»

Справив страшний ажіотаж.

Булгаков дійсно був пророком.

Саме йому аплодували.

Думали: швондери жорстокі

Вже не опиняться при владі.

* * *

Квітучий Крим, мов діамант

Сяяв в короні України.

Там бурштиновий виноград

Переливався в дивні вина.

Могутній флот оберігав

Південні рубежі країни.

Босфором гордо пропливав

Авіаносний крейсер «Київ» ⁸⁶ .

Дзвінко дитячий сміх лунав

На континенти і країни.

«Артек» гостинно зустрічав

Дітей великої родини.

Терпляче свій народ чекав,

Пильно вдивляючись у море,

Відважний льотчик Султан-Хан ⁸⁷ .

Сяяли сріблом Кримські гори.

Палац у Ялті ⁸⁸ берегли,

Як пам’ять про минулу славу,

Гривасті красені леви,

Поклавши голови на лапи.

Онуки бунтаря

Далекий шлях пройти не просто -

Від ДПІ до КПІ ⁸⁹ ,

Де Корольов разом з Сікорським

Мріяли разом на зорі.

Гамір старих аудиторій

Івану душу розпалив.

Радо зустрів головний корпус,

Свідок небачених подій.

Любив, готуючись до лекцій,

Нове з минулим поєднать.

Студентам-мрійникам в прийдешнє

Вірну дорогу показать.

Немов сьогодні пам’ятає

Ті семінари в КПІ.

Аудиторію направо

І перші лекції свої.

Тим часом вся країна в тузі:

Чужинці розум відняли.

Украли Велесову книгу,

Братів підступно розвели.

Стоїть на царськім постаменті ⁹⁰ ,

Похмуро дивиться в пітьму

Бунтар і праведник Шевченко –

За внуків боляче йому.

Та знову, як в часи прадавні,

До попелища льнуть брати.

Прекласна Либідь очі гарні

Від них не може відвести.

В пошуках Атлантиди

Ще із Європи долинали

Звуки жорстокої війни,

А в Гуляйполі підростали

Меткі й сміливі пацани.

Європа й світ їх ще не знали,–

Ледь-ледь на ноги зіп’ялись,

Завжди з відкритим йшли забралом

В бій у дворі, де ріс спориш.

Стрімкі атаки розвивали

На мирних шахових полях.

Ворожий стан в облогу брали,

Бились на дальніх рубежах.

Світ боротьби і світ єднання

Покликав: «Ми – одна сім’я», –

Девіз ФІДЕ , повсюди знаний,

Повів у вирій за знання.

Життя сприймали як кориду.

Мріяли: землю підкорити,

Про затонулу Антантиду,

Світами дивними ходити.

Єднала вулиця Спортивна

Учня й учителя завжди.

Світ загадковий, дивовижний

Відкрився в мирній боротьбі.

Бій інтелектів віртуальний,

Простір фантазії і чар

Відкрив принаду комбінацій,

Волю й характер гартував.

Гриміли рицарські турніри,

Атаки в центрі і тилах.

Дзижчання стріл і блиск рапіри

Чулись на шахових полях.

* * *

Шлях до зірок пройти не легко.

Здолати зоряну вершину

Мріяли всі: злетіти в небо,

Знайти у морі Атлантиду.

Доки Іван долав Титана,

Учитель чатував над океаном.

Щоб корабель з титанової сталі

Підняв у небо космонавт Гагарін.

Проклав майор Геннадій Плаксін

Далеку трасу до Гавани,

Неначе кладку через Гайчур

Діди з Подолу на Бочани.

Велично плив над океаном

Зірковий СУ, як на параді.

Янкі у захваті вітали,

Проте були не дуже раді.

В погоні столицями світу

За вдачею друзі літали,

З навколоземної орбіти

Свою Атлантиду шукали.

Шлях до зірок

Маніла, Стокгольм і Джакарта

Зіркову команду вітали.

Змагання з спортивним азартом

Без остраху розпочинали.

В Манілі зустрів Кампоманес,

Тодішній ФІДЕ президент,

З киянами всюди вітались, –

Дебют справив сильний ефект.

Дзвінок пролунав із Стокгольма:

Чи їде до них президент?

Іван після цього дав згоду,

Практично в останній момент.

Чекали на острові Ява,

Де був міжзональний турнір.

Привітна принадлива слава

До нас була всюди з тих пір.

В Дебрецен ⁹¹ , неначе додому,

З Карпатських спустилися гір.

Змагались, не знаючи втоми,

Зірковим для нас був турнір 92 .

10  Зам. 1274

Та раптом нечувана звістка,

Якій були злодії раді:

Посипались бомби зловісні

На мирні оселі Бєлграда ⁹³ .

На злодіях шапка горіла,

Напали самі на слов’ян.

З вимогою : «Зняти з турніру», –

Агресор найдужче волав.

Іван оприлюднив заяву

Про жаданий мир на Балканах.

Підтримав братіїв-югославів,

Які вже включились в змагання.

Усіх переконував : «Зважте,

Для санкцій немає підстав.

Погляньте, Любоєвич завжди

У шахи лише воював!»

Підтримав його Палладіно ⁹⁴ ,

Французи ⁹⁵ були заодно.

Була одностайна Росія ⁹⁶ ,

Та іншим було все рівно.

Хоч як умовляв Кампоманес,

Що функція шахів одна:

Щоб чесно спортсмени змагались –

Хитнулась «Єдина сім’я» ⁹⁷ .

З тріумфом вертались до Львова.

Спускались з засніжених гір.

Став символом розуму й волі

Для всіх цей зірковий турнір.

Тоді дивувалась Європа:

Питала: Ukraine це чи Russia?

Не знала ще їхня спільнота,

Про те, що Вкраїна вже наша.

Вітали спортсменів з тріумфом:

В палаці – обидві команди:

Стояли з медалями й Кубком

Навколо свого капітана.

Сказавши слова привітання.

Підкреслив тоді Президент ⁹⁸ :

– Послом виступає команда

У цей вирішальний момент.

Прийшло повідомлення з Граца ⁹⁹ .

Віднині – в ФІДЕ Україна.

Тут заздрісник навіть зізнався,

Що ми – європейська країна.

Три роки спливли , і в Парижі ¹⁰⁰ ,

Уже на Конгресі ФІДЕ,

Відкрились шляхи дивовижні,

Ввійшов в Виконком президент.

10*

Тоді ж став калмик Ілюмжинов

Новим президентом ФІДЕ.

Подякував він Україні,

Запевнив, що не підведе.

В Парижі життя вирувало.

Пливли теплоходом по Сені.

З мостів парижани вітали.

Світився Версаль, як на сцені.

Вітали онука повстанця

З буремного Дикого поля

Онуки дідів-комунарів

В Парижі на Марсовім полі.

Кружляла Ейфелева вежа

Над нами в синіх небесах.

Душею линули в безмежжя

До журавлів на скошених ланах.

Цвіло знамено України

В сузір’ї великих держав:

В п’ятірці Канада й Росія,

Сполучені Штати й Китай.

Наш прапор літав за три моря

В далекі Стамбул, Єреван.

Привітно нам сяяли гори

І озеро синє Севан.

Вітала Москва в «Метрополі» ¹⁰¹ ,

Де гімн України звучав.

Нащадків козацької волі

Гостинно народ зустрічав.

Єдина збірна України

В ігрових видах – чемпіон.

Тріумф в Палаці «Україна» ¹⁰²  –

Зробив небачений фурор.

Вітати зоряних шахістів

Прийшли міністри й Президент.

В Палаці ніде було сісти

В такий урочистий момент.

Команду разом з капітаном

Вітала тоді Україна.

Вінчала синів орденами,

Лунали пісні безупинно.

Поле кучеряве

Батько трудився всім на диво.

Потужні комплекси росли

На зміну фермам застарілим,

Що ледь війну пережили.

На винограднику, мов діток,

Мама лозу оберігала.

Сяяла вся, неначе зірка,

Спілими гронами квітчала.

Вдома капризи, наче бджілка,

С піснею ніжно поливала.

Вони цвіли зимою й влітку,

Друзів і подруг дивували.

* * *

Туман стелився над ланами.

Сонце над обрієм жевріло,

Коли у полі Кучерявім

Ми з батьком чай-траву косили.

В пшениці мама-перепілка

Дітей дбайливо годувала.

Нишком в ставку на одній ніжці

Чапля на рибу чатувала.

Коса дзвеніла і співала.

Довкола пахло волошками.

Полин, чебрець із сокирками

Стелились, наче покривало.

Темніло, ми уже в дорозі,

Степ, затихаючи, дрімав.

До батька тулячись на возі

Я потихеньку засинав.

Любив з братами зорепади

На чай-траві спостерігать.

Чумацьким шляхом мандрувати,

Батьківські руки відчувать.

Зіркові гості

Влітку двохтисячного року

По Гуляйполю йшли чутки,

Що перетвориться невдовзі

Місто в Лас-Вегас за роки.

У КСК зустріли радо ¹⁰³

Чільну плеяду чемпіонів.

Йшли до Малого Петрограда

Гості з навколишніх районів.

Вдивлялись пильно в Гуляйполе:

Мов стріли, вулиці вели

З Бочанських круч аж до Подолу,

Де степ купався в ковилі.

У назвах вулиць тут назавжди

Дивна історія сплелась:

Горда Велика і Вокзальна,

Древня Соборна й Трудова.

Стежки і вулиці ліричні

Нас колисали з юних літ.

Спортина вулиця й Зарічна,

«Червоний прапор», «Заповіт...».

У кожній сотні пам’ятають.

Своїх звитяжних козаків.

Немов ікону, зберігають

Пам’ять прославлених дідів.

Читати далі