Шаховий Етюд

Чаділа ще зачумлена Європа.

Святі отці боролися зі злом.

Над попелищем никала жалоба.

Мудрець сидів з замріяним чолом.

Карала інквізиція за мрію,

Красу і вроду нарекла гріхом.

Та Сааведра виплекав надію:

Етюд зробити правди торжеством.

Хоч промайнуло пів тисячоліття,

Німий етюд неначе гімн життю звучить.

Мрії іспанця, мов зелене віття,

В серця нам стукають через

                                         пітьму століть.

Іронія долі

Крокую Берліном

Нічною порою

По Unten den Linden –

Іронія долі!

Привиділось: крешуть

Бруківку підкови

Німецьких чобіт

У моїм Гуляйполі.

З-за рогу почув

Звук гортанної мови.

Прийшли фолькштурмісти

До нашого дому.

Ревуть мотоцикли,

Іржуть важкі коні.

Лютують фашисти –

Горить Гуляйполе.

Облитий бензином

Вітряк на Подолі

Горить, наче свічка,

На все Гуляйполе.

Махає крильми,

Наче птах над вулканом.

Він згодом як фенікс

Із попелу встане.

12  Зам. 1274

Палає окраса

Мого Гуляйполя:

Горить інститут,

Люди стогнуть від горя.

Здригнувся: рейхстаг,

Але купол відсутній.

Тепер все не так,

Навіть маршів не чутно.

Йду мирним Берліном

Нічною порою

По Unten den Linden –

Іронія долі!

Із варягів у греки

Летимо над шляхами

Із варягів у греки.

Тепло нас зустрічали

Мужніх вікінгів сестри.

Подих свіжого вітру,

Прохолода струмка

Нас вітали привітно,

Наче пісня дзвінка.

Милувалися чайки

Над бездонним фіордом.

Альбатроси торкались

Хвиль прозорого моря.

Едельвейси дзвеніли.

Чулась пісня Сольвейг, –

Мов мелодії Гріга

Витворяв соловей.

12*

Східні мотиви

Мов величава Візантія,

Сяяла золотом Софія.

Втомлений спекою і гулом,

Зійшов півмісяць над Стамбулом.

Як у похід проти невірних,

Так на молитву правовірних

Вкотре скликав під шелест шин

На мінареті муедзин.

Чумацьким шляхом за три моря,

Зірки котились з Гуляйполя.

Немов хизуючись, поволі

Зникали в Мармуровім морі.

Чудові ночі на Босфорі.

Мов ліхтарі, світили зорі.

Наснились очі волошкові

І дивовижні чорні брови.

Вони, мов пташка, за три моря

Летять до мене з Гуляйполя.

Знову зустрівся я з тобою

І обіймаю свою долю.

Княжі діти

Стоїть над Дніпром край дороги

З булатним мечем Святослав.

Дивується – зникли пороги

У краї, де він воював.

З мечем непокірную славу

У битвах завжди здобував.

І дивно тепер Святославу,

Хто води ріки вгамував.

На Хортиці погляд спиняє,

Яку в давнину боронив.

І душу йому зігріває

Запал молодих козаків.

Звитяжно йде лава на лаву.

Вирує там сила і міць.

– Ми діти твої, Святославе,

З тобою ми, княже, навік!

Здалось, мужній воїн здригнувся,

Струснув тяжку втому з плеча.

Нащадкам своїм посміхнувся,

Впізнав заповзятих внучат.

Промовив до них: “Будьте пильні!”, –

Слова, наче криця, дзвенять.

– Для вас, не шкодуючи сили,

Хазарський здолав кагант.

Коли дозріва в полі збіжжя,

Спадає свята Покрова.

Вдивляєтся він в Запоріжжя,

За долю його вболіва.

Шумлять пшениці, наче море,

Над синню Дніпровських заплав.

Пильнує Вкраїну суворо

З булатним мечем Святослав.

* * *

Сади буяли медоцвітом.

Цвіли лани широкополі,

Коли духмяним теплим літом

Зустрілись ми у Гуляйполі.

Лякливі очі волошкові

Мене умить причарували.

Тремтливі губи кожним словом

Неначе зіллям напували.

Я закохався до безтями.

Її як квітку цілував.

І довго снилося ночами,

Як стан тендітний обіймав.

Роки по тому промайнули.

Доля примхливою була,

Поки, нарешті, не збагнула,

Що нас даремно розвела.

І знов лани широкополі

Нас поять запахом п’янким.

Зустрілись ми у Гуляйполі

З минулим нашим чарівним.

* * *

Здравствуй, юность моя русокосая,

Синеокая половчанка.

Моя близкая и далекая –

Моя преданная славянка.

Все люблю, что с тобою связано.

Дорожу тобой, как цветком.

Верю в то, что тобою сказано,

Согреваюсь твоим теплом.

Вновь любуюсь моей незабудкою,

Слышу запах ее волос.

Дикий мед ее губ чувствую

и волнение сбывшихся грез.

Будто вновь в полутемном зале

Смотрим вместе ночное кино.

Там впервые мы вдруг узнали –

Бьются наши сердца заодно.

Будто ходим знакомой степью,

Терпко пахнет степная полынь.

А над нами лазурной цепью

Мчатся тучки в небесную синь.

Открывается ширь степная

и звенят жаворонка трели.

Вновь спешу я к тебе, родная,

Сквозь черемуховые метели.

* * *

Віє вітер з Запоріжжя.

Сонце душу зігріває.

Це здалека моя ніжна

Мене радісно вітає.

Розцвітають рано квіти.

Сяють лози золотаво.

Немов горнеться до мене

Моя горлиця кохана.

Вже весною пахне віття.

Сонце зиму проводжає.

Голос твій, такий привітний,

Мою душу зігріває.

Води Либеді стрімкої

Швидко плинуть до Дніпра.

До моєї дорогої,

Де займається зоря.

* * *

Снова слышно весны дуновенье.

Вновь напомнил мне крик журавлей,

Как свежо и прекрасно цветенье

Запорожских бескрайних степей.

Вкус кленового сладкого сока,

Запах юности школьной моей

Вдруг донесся ко мне издалека,

из бескрайних ковыльных степей.

Как предвестник волшебного лета,

Слышен радостный крик журавлей.

От моей синеглазой приветы

Принесли они с южных морей.

Я – счастливый, машу им рукою.

Очень скоро увижусь я с ней

Над могучей широкой рекою

Среди южных бескрайних степей.

* * *

Твої очі волошкові

Наче пісня колискова.

Ти вся сповнена любові

В поцілунках, в кожнім слові.

Твої губи, такі ніжні,

Мене кличуть в Запоріжжя.

Чари, сповнені любові,

Мене ваблять в кожнім слові.

Твої очі волошкові

Мені світять, наче зорі.

Ти мені дарунок долі,

Що зустрілась в Гуляйполі.

Родина Биків: батько – Сергій Тихонович,

мати – Наталя Трохимівна, діти – Андрій (сидить),

Катерина та Іван (1956 р., Гуляйполе, Запорізька область).

Читати далі