Перший бій

На захід мчали ешелони.

Тривога душі огортала.

Народ ставав до оборони –

Добра від німців не чекали.

Спливли простори Приазов’я,

Колеса часто стугонять.

За небосхилом Гуляйполе -

Назад немає вороття.

Ось і Синельникове. Далі

Замаячів Дніпропетровськ.

Славутич сплив на небокраї.

Тут формуватись довелось.

… Німецькі полчища котились,

Горіли села і міста.

Наші частини закріпились

В ста кілометрах від Дніпра.

Початок жовтня… Теплий вечір

На горизонті догоряв.

Тоді четвертий кінний корпус

Свої позиції зайняв.

Тривожна ніч. Ворожі танки

Атаку вранці повели.

Бійці свою сорокап’ятку

На клин ворожий навели.

Дим і вогонь стеливсь довкола,

Закрив усе, мов Покрова.

Німці здали, палало поле,

Горіли танки і трава.

Опівдні приступ повторився,

З повітря юнкерcи напали.

Наш батальйон враз відкотився,

Коні постромки обірвали. ²³

Сергій, єдиний із обслуги,

На полі бою уцілів.

Як не вдивлявсь, ніде навкруги

Не видно буйних жеребців.

Біля гармати – мертві друзі.

Нейтральне поле. Він один…

Горіли танки й кукурудза,

Гіркий стелився всюди дим.

Пішов, маскуючись, шукав,

Так швидко зниклих жеребців.

Нарешті все таки спіймав.

Комбат зрадів, що уцілів.

– Негайно вивези гармату

З-під носа в німців. Справа в тім,

Що ми не можемо чекати,

Дій, поки ранок не розцвів.

* * *

Південна ніч накрила поле.

Майже затих заліза скрегіт.

Та час від часу все навколо

Світилось в спалахах ракет.

Сторожко крався полем бою,

Коней наляканих тримав.

Періодично мертву зону

Вогонь ракетниць осявав.

Вслухавсь, чи ворог не помітив,

Додолу низько припадав.

Щоб коні до землі приникли,

Передні ноги підбивав.

Неначе тінь, зловісна тиша

Над полем бою панувала.

В траншеї всі бійці принишкли,

Всі за Сергія вболівали.

Ось і гармата, зрідка постріл

Тривожну тишу розтинав.

Нарешті все-таки вдалося –

Він збрую швидко приладнав.

Вдарив по конях, і щодуху

Гармату до своїх помчав.

А навздогін над самим вухом

Ворожий постріл пролунав.

Танковий клин Гудеріана,

Мов повінь, швидко наступав.

Курсант німецький із Рязані ²⁴

На схід дорогу пробивав.

Червона Армія тримала

Рубіж свій із останніх сил.

Дніпропетровськом відступала,

А з нею відступав і тил.

Рубіж надійний батарея

Біля вокзалу зайняла.

Неначе лист за течією

Людська юрба у тил пливла.

В ту ніч останні ешелони

На лівий берег вирушали.

Артилеристи оборону,

Не спочиваючи, тримали.

Вже долинали скрегіт танків,

Лайливий звук чужої мови.

Комбат скомандував останній

Снаряд послати німчурові.

Переправа

Сергій здивовано дивився

На міст старий через Дніпро.

На переправі ґвалт зчинився,

Взвод комендантський розмело.

Він часто згадував, як з свистом

Плієв ²⁵ з ескортом прискакав.

Нерозпорядливих штабістів

Нагаєм з ходу частував.

Його джигіти – офіцери

В Дніпро машини поскидали.

На них бандити-мародери

В тил з награбованим тікали.

В одній перекупка гаркава

Тряслась над гнидником своїм.

– Ось де перепустка, – волала, –

Видана Мехлісом ²⁶ самим.

Нарешті попливло водою,

Точно, як 20 років тому

Було подібне в Гуляйполі,

Кимось украдене добро.

Знов по мосту пішли частини.

Вмить тісняви, як не було.

– Стане для нашої країни

Надійним рубежем Дніпро, –

Думав Сергій і сподівався,

Що все, нарешті пронесло.

Насправді зовсім інше сталось,

В житті такого не було.

Наразі паніка зчинилась,

Вмить сонце в небі потьмяніло.

Мов круки, мессери з’явились,

Все навкруги палахкотіло.

Мостом неслися коні, люди.

Навколо вибухи лунали.

Іржання коней, зойки всюди

Повітря наче розтинали.

Усе змішалося довкола.

Страх, відчай душі обпікали.

За мить, немов шуліка в полі,

На міст велика бомба впала.

В пролом машини, люди впали.

Доля Сергія вберегла.

Коні з гарматою промчали

На лівий берег мов стріла.

Він сподівався, фронт резервний

Вже розмістився вздовж Дніпра.

Проте зі сходу безперервно

Чув стрілянину ще з утра.

* * *

Корпус спинивсь в Новомосковську.

Нові позиції зайняв.

Знов розпочав артпідготовку –

Ворог невпинно насідав.

Між тим вже впало Запоріжжя.

Злетів в повітря Дніпрогес.

В степах горіло стигле збіжжя.

Палало все аж до небес.

З коліс стріляла батарея.

Знов відступали – на Конград. ²⁷

Сергій відходив разом з нею.

Весь фронт відкочувавсь назад.

Вермахт спішив, щоб Україну

Скоріш відрізать від Москви.

На Харків рухались невпинно

Нові частини щодоби.

Перша рана

Кривавий бій біля Конграда

Ні на хвилину не вщухав.

Танковий стрій, мов на параді,

На батарею прямував.

Вогнем палало поле бою.

Гриміли залпи з двох сторін.

З виттям неслись над головою

Осколки, мов осиний рій.

Та раптом, мов осине жало,

Стегно Сергію обпекло.

Вмить невагомим тіло стало,

І все навколо попливло.

Не бачив, як кругом палало,

На землю сутінки упали.

Не чув, як в небі вирувало,

Як підібрали санітари.

У лазареті польовому

Хірург спочатку чаклував.

Заходивсь ранений від болю,

Поки осколок діставав.

Два дні лежав у Павлограді,

Поки, нарешті, дочекавсь:

Невдовзі потяг санітарний

В евакогоспіталь помчав.

Спочатку рухались ночами:

З повітря ворог чатував.

Від болю зранені стогнали.

На схід невпинно потяг мчав.

Назустріч сонцю

Мчав ешелон назустріч сонцю.

Кожен на диво сподівавсь.

Сергій зрадів, як за віконцем

Поплив нескорений Донбас.

Він знав давно, що Гуляйполе

Німецький чобіт вже топтав.

Донбас натруджений довкола

Ще міцно ворога тримав.

Як в танці гордо терикони

Обабіч мимо пропливали.

На захід, як сталеві коні,

Військові ешелони мчали.

Стелився, наче скатертина,

Зеленим степом тихий Дон.

На сонці сяяв, мов перлина,

Спокій і мир були кругом.

Мчав поїзд повз Каменоломні.

Спинивсь в Ростові-на-Дону.

Тут вперше, наче на долоні,

Люди побачили війну.

Дивились зранені з вагонів.

Спинялись люди на вокзалі:

Крізь вікна чути було стогін.

Далі був шлях до Краснодару.

На очі сльози навертали –

Які безкраї тут степи !

В них запорожців привічали

Кубанські славні козаки.

Маленьким хлопцем прислухався,

Що дід Степан розповідав:

– Багато хто на схід подався,

Як Січ москаль поруйнував.

Під час зупинки в Краснодарі

Немов додому завітав,

Коли почув, як на вокзалі

Народ тамтешній розмовляв.

* * *

Евакогоспіталь у Сочі

Давно поранених чекав.

Для них минули дні і ночі,

Впродовж яких їх поїзд мчав.

Місто у квітах потопало.

Південна осінь чарувала.

Лагідне сонце пригрівало,

Незвична тиша дивувала.

Та все частіше і частіше

Конвої з Криму прибували.

Немов струна бриніла тиша,

Сирени тишу розривали.

Над Чорним морем безупинно

Ворожі аси лютували.

Калік, жінок, дітей невинних

Фашистські нелюди вбивали.

4  Зам. 1274

Тримався мужній Севастополь,

Славний ровесник Гуляйполя.

Обом біди дісталось вдосталь.

Обох спіткала лиха доля.

Війна дісталась і за море,

Де її зовсім не чекали.

До міста завітало горе,

Ще й мародери грабували.

– Коли повітряна тривога

У місті вперше пролунала,

Сховались мешканці надовго

У бомбосховища й підвали.

У ті напружені години

Лиш мародери не дрімали.

Склади, квартири, магазини

Нахабно й хижо грабували.

Мов зачарований я слухав

Спогади батька про війну.

Бувало, нашорошу вуха,

Вслухаюсь, поки не засну.

– Згодом тривога повторилась.

Та місто вже патрулювали.

Злодії більш не поживились.

Їх, мов скажених псів, стріляли.

Ставали все темніші ночі.

Поволі гоїлися рани.

Настала пізня осінь в Сочі.

З моря пливли важкі тумани.

Ще сили в тілі бракувало,

Та фронт на них уже чекав.

Тих, хто одужав, відправляли

Туди, де ворог наступав.

Сталінград

Несла велично води Волга –

Сестра далекого Дніпра.

Ніхто не вірив, що невдовзі

Сюди підступить німчура.

Топтали німці Україну.

Тримався Ворошиловград.

Перетворили все в руїну.

Був недосяжний Сталінград.

Пройшли святеє омовіння

В водах Славутича сестри.

Гнітило кожного сумління,

Що з берегів його пішли.

Нова частина сформувалась,

На захід хутко подалась.

Майже півроку ще тримались.

Влітку залишили Донбас.

4*

Червона Армія з боями

На схід, мов повінь, відступала.

Навала німців, як цунамі,

З свого шляху усе змітала.

На тихім Дону

Спекотний липень в сорок другім …

Позаду взводу-тихий Дон.

Сергій з своїм надійним другом

Оглянув пильно все кругом.

Як в час монгольської навали

Текла малинова вода.

Криваве сонце віщувало:

З-за горизонту йде біда.

Комбат звелів, йдучи на захід,

Чим довш тримати переправу.

Водний рубіж – надійний захист

Під час ворожої навали.

Шинелі з ромбами валялись,

Майно, покинуте людьми.

Неначе в мареві купалась

Земля – ристалище війни.

Сергій узрів, як на долоні,

В віках прославлений дует.

Сторожко їхали на конях

Монах Ослябя й Пересвєт.

Поля червленими щитами

Русичі перегородили.

Шукали честні, князю – слави,

У битву з ворогом вступили.

Іржали Ігореві коні…

Князь Дмитрій гордо виступав…

Підступний ворог в чистім полі

До Дону стрімко прямував.

З останніх сил шістдесят друга

Армія з ворогом змагалась.

Була небачена напруга –

Земля від вибухів здригалась.

Надвечір наче темна хмара

З заходу небо затягла.

Як в час монгольської навали

Пливла над степом курява.

В пітьмі принишкло все довкола.

Птахи співати перестали.

Тьмяно сіріло бранне поле.

На зустріч з ворогом чекали.

Нові пси-рицарі з’явились

З-за горизонту, мов чума.

Залізні полчища котились,

За ними сунула пітьма.

В боях пошарпана частина

Остання через Дон пройшла.

Невдовзі вибухова хвиля

Вщент переправу рознесла.

Бійці розбилися на групи,

Щоб Дон вночі перепливти.

Вже стало темно, було чути –

Танки гарчали вздовж ріки.

Це німці шлях перетинали

Тим, хто здаватись не хотів.

Мов дикі звірі, полювали

На відступаючих бійців.

* * *

Многостраждальна Україна!

Велика, незборима Русь!

Обох історія здружила.

Вас вороги не розведуть.

Далекі Гайчур і Воронеж

Течуть одвіку в синє море.

На берегах їхніх босоніж

Хлоп’ят малих зростало двоє.

В садах квітує Гуляйполе,

В лісах красується Воронеж.

Їх поєднало бранне поле

І поріднила братня поміч.

Так Федір і Сергій зустрілись.

В однім пориві, в спільнім горі.

Обоє русичів здружились

В Донецькім голубім просторі.

Читати далі