Спротив

…Невдовзі в місті з’ясувалось,

Хапають хлопців і дівчат.

Трапилось те, чого боялись –

Рабів вивозять в Faterland. ³⁹

Плакала бідна Катерина ⁴⁰ –

Єдина донька в Яворів.

Не обійшла лиха година

Інших батьків і матерів.

Спливало літо у неволі.

Вдень і вночі ворожі валки

До сходу рухались поволі.

Бруківкою гриміли танки.

Чутки доходили тривожні:

Німці злодійство затівають.

У протитанковому рові

Всіх полонених розстріляють.

Вони цивільних заставляли,

Завжди кількох чоловіків,

Щоб ті концтабір доглядали,

Носили воду для бійців.

Сергій з Іваном під одежу

Довгі обмотки приховали.

Тоді, коли конвой не стежив,

Їх полоненим віддавали.

Про це тихенько я підслухав,

Як батько й мама розмовляли.

Не знав тоді ні сном, ні духом:

Друзі життям ризикували.

На другий день німці узнали

Про втечу. Дуже лютували.

Облаву в місті влаштували…

Проте нікого не спіймали.

Жінки солдатів привічали.

Часто синами називали.

Ми, діти, часто впізнавали.

Тих, кого люди рятували.

Один з них жив у тітки Сані.

Цього “німого” Федір звали.

Я навіть випадку не знаю,

Щоб хоч когось з них видавали.

Люди євреїв рятували,

Які в Гуляйполі жили.

Дітей ховали кучерявих.

Гнівити Бога не могли.

У сорок другім у колгоспі

Врожай чудовий уродив.

Все підмели незвані гості,

Забрали коней і корів.

Із вуст в уста передавали:

– Лютує зрадник поліцай.

Ним матері дітей лякали:

– Цить, а то вкраде Салабай ⁴¹ .

Худобу гнали тисячами.

Мало залишилось дворів,

Де поліцаї не забрали

Овець, свиней або корів.

Нащадки Шіллера і Гете,

Немов царі, хазяйнували.

Перетворили край у гетто

Та пельку салом набивали.

Старих махновців розстріляли,

Хто в Блюменталі лютував.

Знайшли також і катували,

Тих, хто Фальц-Фейна грабував. ⁴²

Мстили за Классена й Нейфельда, ⁴³

Де “комунари” жирували,

Інстинктам диким на потребу

Родинні гнізда розоряли.

Німці ще добре пам’ятали

Махна, що зовсім озвірів,

І розстріляв в Марієнталі ⁴⁴

Нізащо всіх чоловіків.

* * *

Одного разу в Кучеряве ⁴⁵ ,

Де був посаджений баштан

І кавунів було чимало,

Мене з собою батько взяв.

Дуже любив я Кучеряве,

Яке за ставом пролягло.

Такого гарного врожаю

Кажуть, раніше не було.

Погляну в поле, і згадаю

Ніжні бабусини слова.

Батькова мама – Кучерява ⁴⁶

Родом з Варварівки була.

На сонці кавуни блищали.

Ніхто баштану не стеріг.

Німці його не помічали,

Він був далеко від доріг.

Набрали кавунів доволі.

Їдемо тихо вздовж ставка.

Ніде нікого в чистім полі.

Бачимо німців здалека.

Як зараз бачу – білі коні

Неначе вкопані стоять.

Дозорці дивляться довкола,

Біноклі скельцями блищать.

– Роз’їзд, – промовив стиха батько.

– Потрібно трохи зачекать.

Вони, напевно, нас вже бачать,

Проте нам нікуди тікать.

Два німці в сідлах, наче влиті.

Коні, мов лебеді, стоять,

Неначе сяйвом оповиті.

Ні з чим не можна порівнять.

– У нещасливім тридцять другім,

Коли колгоспи завели,

На глум п’яницям, ледацюгам

Наших красавців віддали. –

Так мовив батько з болем в серці.

Чудову витримку він мав.

Були ми з ним у небезпеці.

Віз під посадкою стояв.

Роз’їзд невдовзі розвернувся

І по бруківці поскакав.

Батько до воза повернувся

І через міст попрямував.

Наліво – стайня, повернули, ⁴⁷

В балку проїхали двором.

Швидко городи проминули.

Далі – межею і садком.

І треба трапитись такому:

Німці в дворі звідкільсь взялись.

Вовтузились, поїли коней.

Наш віз помітив з них якийсь.

Всі кавуни за три хвилини,

Мов сарана, вони змели.

Пожерли їх, неначе свині.

Покуштувати не дали.

* * *

Узимку німці знавісніли –

Давався взнаки Сталінград. ⁴⁸

Наші війська там оточили

Більше трьохсот тисяч солдат.

В’язням з концтабору звеліли

Шлях на Пологи розчищать.

Кількох із них друзі зуміли

В далеких селах десь сховать.

Німці не дуже їх шукали –

Збирались, подумки, тікать.

А поліцаї уникали

Фашистам ревно помагать.

Маму, яка в війну хворіла,

Могло лиш диво врятувать.

Свою племінницю зустріла,

Та ліки їй змогла дістать.

Німецький лікар в Гуляйполі

Перекладачці довіряв.

Тому цілющий хінін Олі

Для мами зразу прописав.

Вона сказала, що у мами

Двоє малесеньких дітей.

Німці навіть город зорали –

Впрягли своїх важких коней.

Не стільки німці, як ординці

У Гуляйполі гюрювали.

Їм не було куди подітись –

На захід з німцями тікали.

Старались, німцям догоджали.

Щоб про них вермахт пам’ятав ,

Коня, мов сніг, подарували.

Щоб від червоних врятував.

Немов гроза, по Гуляйполю

Пройшов ординський кінний корпус. ⁴⁹

Як в час монгольської неволі

Крик немовлят, жіночий галас.

Іржання коней, крик верблюдів,

Неначе сім століть тому.

Нажахані ховались люди.

Місто поринуло в пітьму.

Дерлись до нашої хатини,

Та дядько Тихін врятував. ⁵⁰

Благав їх: “Там мала дитина”, –

Як міг, прибульців умовляв.

І знову бій

Тривожна осінь в сорок третім.

Червону армію чекали.

Мов зараз, стукіт кулеметів

Десь біля хати, пам’ятаю.

Малі у погребі сиділи

Разом з своїми матерями.

Німці у балку відступили,

Далі – на станцію степами.

Ніч на п’ятнадцяте спливала.

Вересень волю віщував.

“Катюша” пісню заспівала. ⁵¹

Обрій на заході палав.

Бійців останнього призову

Стріляти влучно тренували.

Стіни цегельного заводу

Їм за мішені слугували.

Город до балки втрамбували,

Співали пісню стройову.

Хлоп’ята теж марширували,

Ловили вдачу бойову.

* * *

До Перекопу підступали

На півдні йшли важкі бої.

Спинились під Турецьким валом.

Багато пролилось крові.

Ворог в Криму міцно тримався.

Був перешийок на замку.

Вкотре тяжкий жереб дістався

Сергію в цю війну важку.

Точилась битва позиційна.

Наші траншеї – на виду.

Зверху позиція надійна.

Внизу – так і чекай біду.

В той вечір – сьоме листопада,

Комвзводу раптом наказав

Сергієві, щоб у засаді

Зручну позицію зайняв.

Принишк, немов перед грозою,

Степ, весь в мереживі траншей.

Як ліхтарі, висіли зорі,

Мов усміхались до людей.

Раптом ворожий кулеметник,

Траншею віялом обдав.

По всьому видно, цей суперник

Згори все добре помічав.

Сергій, стискаючи гашетки,

На виклик зразу відповів.

Замовк ворожий кулеметник,

Та сам сховатись не зумів.

Хотів позицію змінити,

Пригнувсь, вперед попрямував.

Німецький снайпер це помітив,

Прицільний постріл пролунав.

Снайпер в доробок свій, напевно,

Тоді Сергія записав.

Коли помітив, як миттєво

Він, мов підкошений, упав.

Куля на злеті розірвалась, ⁵²

На спині м’язи відірвала.

Наташа страшно побивалась,

Коли в ту рану заглядала.

Підступний ворог бив напевно,

Лиш одного не врахував,

Сергій, пригнувшись, по траншеї

Йому назустріч прямував.

Одна лиш мить – куля ковзнула,

І він упав у забуття.

Ніч Покрова над ним напнула,

І зберегла йому життя.

* * *

У лазареті польовому

Хірург невтомно чаклував.

Стогнав поранений від болю,

Коли він рану зашивав.

Від втрати крові довго марив,

Коли в Чапаєвку попав. ⁵³

Згодом поправився, був радий:

Листа в Гуляйполе послав.

Наташу двадцять кілометрів

Тоді від нього відділяли.

Мов пташка над безкрайнім степом

Враз полетіла, якби знала.

6  Зам. 1274

Коли поштар листа доставив,

Тривога серце обпекла:

– Живий, по почерку узнала

Враз, як конверт до рук взяла.

Листа до серця притискала.

Дітей до себе пригорнула.

Так довго вісточки чекала –

Ворожка все ж не обманула.

Батьків сон

Життя повільно поверталось.

Думки летіли в Гуляйполе.

Ночами інколи здавалось,

Що перед ним безмежне поле.

Стоїть над степом дивна тиша.

У росах мріють пшениці.

Їх вітерець ледь-ледь колише,

Неначе хвилю на ріці.

Одвіку жайвір день стрічає,

В гаях щебечуть солов’ї.

А він додому поспішає,

Біжить по росяній траві.

Сниться йому: над Гуляйполем

З Бочанських круч зоря зійшла.

На Свято-Троїцькім соборі

Золотом сяють купала.

Мов діаманти на Подолі

Розсіяв промінь по росі.

Усе засяяло довкола

В досі небаченій красі.

Снопами бризки підіймались.

Бентежив душу вітерець.

Від бігу серце захлиналось.

Він біг додому навпростець.

Ноги самі несли по долу.

Все ближче , ближче отчий дім,

Де рідні мамині долоні

В дитинстві милувались ним.

Вітряк крильми йому махає.

Струмок, радіючи, дзвенить.

А він додому поспішає,

Назустріч матері летить.

Ось батьків сад його стрічає,

Де шаленіють солов’ї.

Брати і сестри обіймають,

Вітають в рідній стороні.

* * *

Раптом земля заколивалась

Під лазаретом польовим.

Видіння миттю обірвалось –

Грім небо розколов над ним.

6*

Німці бомбили ешелони,

Що йшли до фронту із Донбасу.

В степу вони мов на долоні,

Збивали їх червоні аси.

Калина красно пломеніла,

На стиглі трави іній впав.

Про милу спогади п’янили,

Коли Сергій на ноги став.

На крилах ніс його додому

Потяг нестримної любові.

Там подарунок його долі,

Його душа у Гуляйполі.

Стелився степ йому під ноги,

Неначе вишитий рушник.

Позаду лишились Пологи,

Гомін війни нарешті зник.

Степ обійняв, неначе мати.

Пахли чебрець і васильки.

Після набридлої палати

Сергій вдихав їх залюбки.

Ноги несли повз П’ятихатки.

Нарешті вигін, батьків дім.

Зойк ненаглядної Наташі

Й дитячий крик його зустрів.

Ці дні я добре пам’ятаю.

Батько ледь на ногах тримавсь.

В райвійськкоматі вимагали,

Щоб там щоденно відмічавсь.

Щодня ходив на перев’язку.

Навіть хірург не міг збагнуть,

Яку гірку він випив чашу,

Страшнішу будь-яких отрут.

Не став одужання чекати.

Дітей, дружину обійняв.

Поцілував востаннє матір.

І знов на фронт попрямував.

Воскрес солдат

Знов повернувся до частини,

В якій раніше воював.

Друзі як рідного зустріли.

Комвзводу радо привітав.

– Хотів подать до нагороди.

Викреслить з списку довелось.

Бо не було в бою нагоди

Взнати, чи вижити вдалось.

Довго бої за Крим точились.

Німці атаки відбивали.

Та хоч запекло боронились,

Врешті Турецький вал здолали.

З боями рухалась на південь

І захопили Сімферополь.

Морський десант, неначе повінь,

Звільнив від німців Севастополь.

В Армянську трапилась пригода :

Цистерну з спиртом захопили.

Полк перепивсь з тії нагоди,

І Кириченка геть змістили.

* * *

В Криму вантажились частини

І брали курс на Білорусь.

Невдовзі три фронти створили.

Перший йшов в наступ на Бобруйськ.

Весна спливала. Рокосовський

З Генштабу вирушив в війська.

Летів на Перший Білоруський.

Дрімав під гуркіт літака.

Подумки маршал сподівався,

Що першим вийде до кордону.

Він знав, Бобруйсько-Слуцький напрям

Коротший шлях до його дому.

Наступ таємно готувався.

Дозори розвідку вели.

До бою стрімко розгортався

Стрілецький полк із глибини.

Буяв розкішний місяць травень,

Як в Гуляйполі навесні.

Бійці вслухались на заставі,

Як шаленіють солов’ї.

В ці дні наснилося Наташі,

Що вже настав кінець війні.

І зустрічає вона вранці

Сергія в рідній стороні.

Та хіба міг тоді хто знати,

Коли закінчиться війна.

Не всі повернуться солдати,

Не всіх зустріне ця весна.

Звідкіль же знати сірій пташці,

Скільки триватиме війна.

Хто переможе в цій атаці,

Чи не повернеться вона.

“Багратіон” вступив у дію.

Бій зав’язався за Бобруйськ.

Та Рокосовський мав надію

Наступ розвинути на Слуцьк.

До півдня місто оточили.

Частина військ пішла на Мінськ.

На захід йшли в однім пориві:

Звільнити з ходу місто Слуцьк.

В штабах німецьких сподівались

П о річці Случ рубіж зайнять.

Їхні частини окопались,

Збирались довго фронт тримать.

Полк стрімко рухався на захід.

Німці з боями відступали.

На флангах чувся сильний гуркіт.

Наші всім фронтом наступали.

Читати далі