Урал – ріка

Збулося. Древніми шляхами

Доля в дорогу повела.

Від стін Донбасу до Уралу

На ще не звершені діла.

Зустрів онуків Долгорукий,

Мовив напутнії слова.

Вітала стоголоссям звуків

Князем заснована Москва.

До Третяковки пішли рано .

Там запорізькі козаки

В листі турецькому султану

Сміялись з кожної строки.

Немов земляк, кликав Куїнджі

В ніч мальовничу над Дніпром.

Далекий вітер з Запоріжжя

Повіяв свіжим холодком.

Дивились, наче в саме серце,

Василь Жуковський, Карл Брюлов,

Що сил доклали і Шевченка

З кріпацьких вирвали оков.

Центральний парк. Допізна танці.

Ледь не спізнились на вокзал.

Вранці розстались на Таганці,

Помчали далі на Урал.

Красуня Волга, наче море,

Широкі плеса залила.

Берізки рухались по колу,

Їх ніжно вітер обіймав.

Знайома батьківська дорога

Назустріч сонцю повела.

Він знов прийшов на допомогу,

Свої підставив два крила.

Нарешті сонце з-за Уралу

Промінням лагідно війнуло.

Місто небачене постало,

Гудки із-за ріки почули.

Вже в перший день прийшов у гості

Герой, відомий ветеран,

Що комбінат в Магнітогорську

Біля Магнітки будував ⁷³ .

Лагідні очі посміхались,

Без дива день не обійшовсь.

В кінотеатрі показали,

Як будувавсь Магнітогорськ.

Другого дня Герой-наставник

Всіх здивувати обіцяв.

В мартен повів і справжні чари

З глибин підземних показав.

Зірки в небесному просторі

Світили все його життя.

Немов маяк у синім морі

Вели повз рифи в майбуття.

Відомий сталевар Трофімов ⁷⁴

Швидкісні плавки видавав.

Івана в перший день помітив,

Підручним сталевара взяв.

Невдовзі звик. Щодня трамваєм

Їздив з Європи за Урал.

З людським потоком йшов мостами,

Графіт всім очі застилав.

Навчився проби відбирати,

Вуглець по іскрі визначав.

Дуже любив спостерігати,

Як сталь Трофімов випускав.

Кремезний майстер Завірюха

Додому в гості запросив.

Все розпитав, уважно слухав,

Ще й галушками пригостив.

– Коли війна розпочалася,

Я на заводі працював ⁷⁵ .

З заводом евакуювався,

З болем Макіївку лишав.

Часто з дружиною вслухались,

Ловили вісточку з Донбасу.

Заочно з друзями змагались,

Та пам’ять непідвладна часу!

Скінчилась практика.

Додому скоро рушати настав час.

Трудову книжку, як підкову,

На щастя віз тепер в Донбас.

Кавказ

У серпні на військові збори

Повіз їх потяг на Кавказ.

Зенітний полк. Каспійське море.

Тривоги, марші повсякчас.

Могутні і високі гори, –

В віках оспіваний Кавказ.

Про мир йому шептало море,

Ельбрус до моря посміхавсь.

Пісні навкруг лились стомовно.

Сади в долинах квітували.

Оберігали мир довкола

Гостинні горці і слов’яни.

З гір линув голос Руставелі,

Через долини і віки.

Мов діаманти в синім небі

Сяяли вранішні зірки.

Над полігоном в мирнім небі

Мішень крилата пролітала.

Миттю зенітна батарея

Її, мов граючись, збивала.

Могутні вибухи від залпів

Ехом з гірських вершин лунали.

Неначе юних лейтенантів

З успішним іспитом вітали.

...Знов у Донбас. Прощайте, гори,

Бурхливий Терек і Кубань.

Прощай Каспійське тепле море,

Край боротьби й випробувань.

* * *

Степи стелилися довкола,

Ледь-ледь виднівся горизонт.

Плив вщерть наповнений водою

В Азовське море тихий Дон.

З’явились зорі над копрами.

Зустрів гудками Іловайськ.

Повитий вранішнім туманом

Донецьк квітучий показавсь.

Місто в трояндах потопало.

Вже осінь листя золотила.

В театрі «Болеро» звучало,

Музика душі полонила.

Життя, як море, вирувало.

Гримів прибоєм стадіон.

Стрєльцов і Яшин виступали,

«Спартак» – великий чемпіон.

Друзі до захисту диплому

Навіть ночами готувались.

Ні завантаженість, ні втома

Зовсім на них не позначались.

Під час свого експерименту

Складні дослідження провів.

Досяг помітного ефекту –

Тривалість плавки скоротив.

Не раз серйозні настанови

Декан всій групі надавав.

В свій час він на заводах Круппа

Безцінний досвід набував.

Дуже здивований Казанцев,

Коли Іван Луганськ обрав,

Йому настійно й довго радив,

Щоб він Одесу не міняв.

Остання мить заключного акорду –

Проект дипломний захистив.

Із альма-матер на свободу

В життя бурхливе полетів.

Наче птахи порозлітались,

Хто в Липецьк, хто в Дніпропетровськ.

Поїхав Віктор в Темір-Тау,

Іван – в Луганський раднаргосп.

Остання зустріч у дорозі

Їх розвела на все життя.

Один другому в очі друзі

Вдивлялись, мов у майбуття.

Розстались у Ясинуватій,

Іван поїхав у Луганськ,

Віктор – ще далі, в Темір-Тау ⁷⁶ .

Так доля друзів розвела.

На Лугані

Гудки могутніх тепловозів

Наче симфонія звучали.

Через Луганку до заводу

Людські потоки прямували.

Розкішно, срібною підковою,

Ріка завод оповила.

Вночі долиною зірковою

По ній Галактика пливла.

Із раднаргоспу – до заводу –

В руках направлення тримав.

Повз прохідну в сталеливарний

Вже в перший день попрямував.

Начальник цеху Вальдаміров

Вітав. Емоцій не було.

Палала вогняна стихія –

В мартенах полум’я гуло.

Назустріч біг кремезний майстер,

Згодом узнав - Ілля Буклан.

– Я дуже радий вас вітати, –

Почув збентежений Іван.

Скупий на слово майстер Жихар,

Мов диригент, хазяйнував.

Цех, як жива істота дихав,

Кожного радо зустрічав.

Бились важкі сталеві хвилі.

Здавалось, вахта добре йшла.

Та раптом світло відключили,

Миттю накрила цех пітьма.

Не розмірковуючи довго,

Майстер резерв води включив ⁷⁷ .

Часу нема для марнослів’я,

Тривогу вмить оголосив.

Спливали лічені хвилини –

Не можна часу марнувать.

На ГЕС у Щастя подзвонили.

Там вийшов з ладу агрегат.

За п’ять хвилин води не стане –

Вся арматура погорить,

Тоді вниз хлине ріка сталі

І цех у полум’ї згорить.

Здавалось, виходу немає.

Рідкий метал стигне в печах.

На ГЕС в цей час всі добре знали –

Струму чекає весь Луганськ.

За мить в цеху усе здригнулось,

Підйомні крани ожили.

Усі полегшено зітхнули:

Ковші під печі попливли.

З тих пір магічне слово «Щастя»

Стало для всіх мов талісман.

Воно рятує повсякчасно -

Знає це кожен сталевар.

Битва з Титаном

Часто Івану снилось море,

Чи відірвавшись від Землі,

В безмежнім зорянім просторі

Плив на космічнім кораблі.

До тайн Космічної програми

В шестидесяті прилучився.

Сплавом титанової сталі

Через півроку захопився.

Над ще небаченим завданням

Довго ночами чаклував.

З міфічним велетнем Титаном

Змагався, врешті, подолав.

Тоді давно вже обіцяла

Для інженерів, освітян

Космічна ера прірву слави

І гори хліба для землян.

Спливло води багато в море.

Перший тріумф ще не забутий,

З тих пір, як в зорянім просторі

Слов’янський голос був почутий.

* * *

То була пам’ятна епоха

Великих звершень і подій,

В широкий світ ясна дорога

Нових досягнень і надій.

Як завжди невгамовна доля

Своє веління диктувала.

Разом з Луганським комсомолом

Квітуче місто будували.

Символом молодості й сили

З’явився Сєверодонецьк.

Такого натиску й пориву

Не бачив Сіверський Донець.

Від Краснодону до Алчевська

Сяяли зорі над копрами.

Від Ровеньок до Старобільська

Пісні лилися вечорами.

Від заводських лабораторій,

Вогню і сполоху цехів,

До гомінких аудиторій

Далі в науку шлях повів.

9  Зам. 1274

Дослід в Макеєвці проводив,

Цех з інститутом поєднав.

Теоретичний пошук знову

Експерименту вимагав.

Зразки металу з різних плавок

В цеху для дослідів збирав.

В лабораторії світанок

В ранковій тиші зустрічав.

Мирні поля

Не відійшов ще від проектів.

Мов другий дім став клуб «Зоря».

Потяг до боксу інтелектів

Згодом повів аж за моря.

Ще в інституті у команді

П’ять років грав за факультет.

Кращим партнером був Михайлов,

Хлапонін – друг і опонент.

Блискучий геній Капабланки ⁷⁸

Мов діамант для них сіяв.

Талант Альохіна назавжди

До себе їх причарував.

Дух дивовижних комбінацій

З Буенос-Айреса війнув.

Аналіз геніальних партій

Друзів на творчість надихнув.

Російський доктор із Сорбонни

На запитання відповів:

– Не уявляю, як кубинець,

Мене здолає шість разів.

Немов в бою перед ордою

Зійшлись два велети на герць.

Кожен готовий до двобою,

Кожен досвідчений боєць.

Задум кубинця бездоганний.

Російський геній – в простоті.

Схрестились в тиші два таланти,

Сипались іскри золоті.

Стріла кубинця забриніла,

Альохін захиститись встиг.

Розв’язка миттю наступила –

Слов’янський геній переміг.

Тягар оманливої слави

Довго над генієм витав,

Поки готель «Ешторіале» ⁷⁹

Останнім прихистком не став.

Першість Луганська. В повну силу

Грали Кузьмін і Корсаков.

Комусь тоді поталанило,

Хтось до фіналу не дійшов.

9*

Слава Краснодону

Батьків героїв-краснодонців

В шестидесятих зустрічав,

Коли в обкомі комсомолу

Понад два роки працював.

Запам’ятались ненав’язливі,

Тихі, проникливі слова:

– Такою ж юною і гарною

І моя Майєчка була.

Майнула в голові догадка:

– Це ж Пєгліванова була. –

Згадав про Майєчку-циганочку

Люби Шевцової слова.

Згадалась зустріч незабутня,

Міськком в Свердловську і слова:

– Іван, знайомся, Радій Юркін, –

Сказав з порогу секретар ⁸⁰ .

Зустріч в обкомі комсомолу

Знов про підпілля нагадала.

З проханням мама Ковальова ⁸¹

В сльозах до нього завітала.

– Не можу звикнути до болю,

Благаю вас, допоможіть.

Був мужнім син мій Анатолій.

Тепер одній нелегко жить.

Дзвоню в міськком у Краснодоні.

Трубку Єрохіна взяла.

– Вітаю вас, – про Ковальову

Їй розповів у двох словах.

– Допоможу, немає мови. –

Пізніше вже розповіла:

– Була б лишилась в Краснодоні,

Якби в радисти не пішла.

На курсах у Ворошиловграді

Люба Шевцова теж була.

Та повернутись із завдання

Із Краснодону не змогла.

Тюленін, Громова й Шевцова

Бували в домі Кошових.

Всі поважали Земнухова,

Кожен з нас був серед своїх ⁸² .

– Чому загинуло підпілля?

– Його здав німцям Почепцов:

Отчим підступно зрадив сина,

А потім далі слід пішов.

Ще німці в місто не вступали,

Жінка на весь куток кричить

І привселюдно дорікає:

– Ти перший підеш їм служить.

Горять, як пам’ять Комсомолу

Червоні зорі на копрах.

Юні герої Краснодону

Його прославили в віках.

Лунає слава за морями

Про героїчний Краснодон.

Вторить їй молодість В’єтнаму,

Множить кубинський комсомол.

Ту славу вітер не розвіє,

Її манкурти не зітруть.

Слава зорею пломеніє,

Свободі осяває путь.

Лунають, наче гімн Свободі

Юних героїв імена.

Живуть вони в серцях народу,

Як пам’ять дочкам і синам.

Красень Київ

Вразив красою древній Київ,

Величчю сивого Дніпра,

Мудрістю пращурів повіяв,

Теплом наснаги і добра.

Київ в розкішному цвітінні

В садах вишневих потопав.

Неначе із морської піни

Казковий красень виринав.

Пройшло всього лиш півстоліття.

В облогу велетня взяли

Зрадливі, нечестиві діти,

І на поталу віддали.

Коли над ним розправить крила

Юний архангел Михаїл,

Якого пращури назвали

Першим заступником своїм?

Лишились розуму слов’яни –

Нащадки Древньої Русі.

Руїна й глум, куди не глянеш,

Соромно очі підвести.

Читати далі