Таємниче, незвідане викликає подив і захоплення, сподівання на небачені дива. Брати засинають. Андрій не змикає очей. Думає: «Що готує нам майбутнє?»
Неначе три богатирі стали брати окрасою і гордістю сім’ї. Не одна дівчина впадала за ними. Коли брати з’являлися в міськім саду, друзі радо вітали кожного. Серед них Захар Яковенко, Павло Явір, Степан Качан, Микола Білай з Подолу, Єгор Білецький з П’ятихаток. Розпочиналися танці під музику Штрауса. Не зводила очей з Андрія кароока Христя. Він теж зразу виділив її з гурту дівчат-щебетух. Тихін з Ганною – прудкою дівчиною, танцювали, не відчуваючи втоми. Обоє стрункі – гарна пара, на заздрість усім.
Сергій примітив синьооку красуню, яка не зводила очей з танцюючих пар. Тільки зазвучав вальс, попрямував до дівчини, простяг руку і повів її в коло. Тендітна натруджена рука лягла йому на плече. Зрозумів, ця дівчина відчуває кожен порух, з нею легко танцювати. Сині очі довірливо дивились на Сергія.
– Як тебе звати? – запитав.
– Наташа, – лагідно усміхнулась до нього.
– А чия ти?
– Вольняківська. Нас називають вольняками.
Сергій здивовано:
– Не знаю, де такі живуть.
Наташа зашарілась.
– Це нас так називають тому, що прадід по своїй охоті, вільно, приїхав з Полтавщини і поселився на П’ятихатках. А прізвище наше – Литвиненки.
Вони кружляли у вальсі, немов літали, не торкаючись землі. Завмер останній акорд.
Сергій взяв Наташу за руку, вивів з кола, але руку не відпустив. Швидко стемніло. Літній вечір догоряв.
– Ти сама прийшла?
– З двоюрідною сестрою Оленою. Вона вже пішла з дівчатами додому.
Так розмовляючи, вийшли на Вокзальну і попрямували в бік Подолу. Голос у неї грудний, лагідний. Ніч тепла, зоряна. Не відриваючи погляду від її обличчя, вдивлявся в наполохані очі. Чомусь йому здалося, що в його руці не долонька, а маленька пташка. Він зупинився, вона якось тривожно підняла темні в зоряному сяйві очі. Ніжно обійняв її і поцілував у тремтливі, такі звабливі губи.
З закритими очима Сергій міг знайти дорогу на П’ятихатки. Робота у полі в довгі літні дні була йому ні по чім. Знав і жив одним бажанням – вона чекатиме його в садку, під черешнею, єдиним свідком їхніх побачень.
– Наташо, ти мене познайомила з своєю матір’ю. Тепер я хочу познайомити тебе з моїми батьками.
Їй хотілося цього, але було боязко – як сприймуть його батьки їхню дружбу. Адже вони заможні, а їй не було й семи років, як загинув батько, захищаючи Гуляй-Поле.
Був вихідний, єдиний день на тижні, коли важкої роботи, окрім хатньої, не було. Намагаючись вгамувати свої страхи йшла вона з Серьожею в гості. Та побоювання як рукою зняло, коли Тихін, який знав Трохима і Марину Литвиненків, лагідно посміхнувся до дівчини і запросив до хати. Мати Марія, хоч і була зовні суворою, виявилась гостинною і привітною. Наташа була щаслива – вся сім’я коханого визнала її своєю.
Розпочинався грізний і трагічний для українського народу час – середина тридцятих. Але любов перемогла. Побрались Сергій з Наташею. А невдовзі призвали його в кадрову армію.
ХХХV
Багато горя випало на долю східнослов’янських народів і, зокрема, українського народу. Багато хто плюндрував слов’янські землі, нищив наш народ. Нині дехто з тих, що цькували, оббріхували нас з Мюнхена, присмоктались до владних інститутів і цинічно стверджують, що «видумали якийсь голодомор».
Тривалий час Україну ототожнювали з Росією. Лише після 1991 року збагнули, що «Україна – не Росія». Ще за часів Австро-Угорської імперії поблизу піднебесного міста Рахова на Закарпатті встановлено геодезичний знак, який засвідчує, що там знаходиться географічний центр Європи.
Територія України становить 603,7 тисячі квадратних кілометрів, у той час як Франція займає 549 тис., Іспанія – 505 тис., Швеція – 450 тис., Німеччина – 356,8 тис. квадратних кілометрів.
Згодом Іван відвідає всі ці країни. А першою буде Польща в 1990 році. Вже тоді поляки жили так, як через чверть століття по тому не живуть українці. Повсюди глум, куди не глянеш. А чому? – Чужинці розум відняли. А ще більше постарались свої, зрадники.
Проживала українська делегація поблизу військового містечка. Щодня спостерігали за заняттями з фізичної підготовки. Культурні солдати і офіцери, гарно екіпірувані, підтягнуті. Різким контрастом були наші солдати в камуфляжній формі на голому тілі, кирзових чоботях в 40-градусну спеку, які на початку 90-х років ходили по селах і просили кусок хліба.
В місті Замосць – чистота і порядок. Люди привітні, впевнені в собі. Голова шахової федерації міста запросив керівників української делегації в гості. Він був заможною людиною, мав фешенебельний будинок. Тим часом в Радянському Союзі «цар пітьми», за виразом Бориса Ілліча Олійника, добивав країну «до ручки».
Вдруге побував у Польщі в 1997 році на Українсько-Польському економічному форумі в Жешуві. Найбільше вразив виступ президента Польщі Олександра Кваснєвського:
– Ми вимагаємо від ЄС надати допомогу Україні зараз, а не тоді, коли реформи будуть провалені. – Підкреслив, – ми повинні дружити з Росією, це велика країна.
– Виступає так, наче він президент України, – подумав Іван.
Польські бізнесмени в кулуарах розмовляли з своїм президентом як з рівним. Під час фуршету підійшов до членів української делегації з бокалом вина і привітався. Від Кучми Л. Д. дужі хлопці відтирали плечима навіть членів власної делегації.
В той час Жешув, як центр воєводства, мав чудові дороги, п’ятизіркові готелі, з ним не могла зрівнятись навіть столиця України.
Президент Федерації шахів України Іван Бик (зліва), гройсмейстр Василь Іванчук (справа) на прийомі у Президента України Леоніда Кравчука з нагоди успішного виступу збірної команди України
на 10-му командному чемпіонаті Европи (18.12.1992 р., Київ)
Іван Бик (праворуч) і віце-президент ФШУ Василь Кирилюк біля Тріумфальної арки. Париж, листопад 1995 року
ХХХVІ
Кращими ліками
від усіх негараздів є успіх.
Еммануїл Ласкер
В листопаді 1992 року в Дебрецені, Угорщина відбувся десятий командний чемпіонат Європи з шахів. Як делегат Європейського шахового Конгресу брав участь у вирішенні конфліктної ситуації, пов’язаної з протестом шахової делегації Боснії і Герцеговини. Вона посилалась на санкції НАТО і вимагала виключити Югославію із змагань.
– Шахи виконують високу гуманітарну функцію, і шахісти не повинні підлягати дискримінації, – переконував Іван. – Любомир Любоєвич ніколи не брав зброї до рук.
Його підтримали делегати від Росії, Франції, Італії, Угорщини. Не допомогли умовляння президента ФІДЕ Флоренсіо Кампоманеса. Він покинув Дебрецен. Другу нараду проводив президент Європейського шахового союзу австрієць Курт Юнгвірт. Команду Югославії, яка вже зіграла у першому турі, виключили з турніру.
В цей час видатний поет, народний депутат України Борис Ілліч Олійник разом з югославами стояв на мосту через Дунай у Бєлграді, закриваючи його живим щитом від літаків НАТО.
 Швейцарія. Місто Люцерн на березі озера Фірвальдштет
(Vierwaldstatter See)
Карта Швейцарії
Будучи капітаном команди, разом з тренером міжнародним гросмейстером Геннадієм Кузьміним готував її до кожного туру. Важливо було щоразу в залежності від команди-суперниці розставити сили з врахуванням практичної сили і дебютного репертуару своїх і чужих шахістів. Від цього залежав спортивний результат.
Велика увага приділялась аналізові відкладених партій. Так було з партією Аліси Галлямової і Ніно Гуріелі із Грузії. Іван з Геннадієм знайшли етюдну нічию в ендшпілі. Саме ця половина очка виявилась вирішальною і принесла українській команді золоті медалі. Не зважаючи на єдину поразку Василя Іванчука в партії з Гаррі Каспаровим чоловіча збірна виборола срібні медалі.
Тріумф був повний. Збірна команда України зайняла всю сцену в конференц-залі готелю «Арамібіка». Фантастика, на золотій медалі Івана вибито зображення бика. Коли спустився з п’єдесталу з золотою медаллю і Кубком, був здивований: учасники і гості чемпіонату намагались доторкнутися до «Золотого Бика», радіючи з перемоги української команди.
В Європі вразили впорядковані, затишні міста, чистота і порядок, різноманіття товарів, продуктів. До Львова повертались через засніжені Карпати. Автобус з труднощами долав перевал. У грудні спортивну команду прийняв перший Президент України Л. М. Кравчук.
– Шахісти виконують на міжнародній арені дипломатичну місію, формують позитивний імідж України, – підкреслив він.
Свого часу Іван зіграв з Леонідом Макаровичем багато бліцпартій за шаховою дошкою. Так вийшло, що шахісти стали першими, хто «прорубав вікно в Європу» для незалежної України.
Сподівалися, що слідом за спортсменами Європі заявлять про себе представники інших сфер діяльності, перш за все в економіці. Проте цього не сталося.
Попереду на Федерацію шахів чекали змагання світового рівня. Восени 1993 року вилетіли на третій командний чемпіонат світу до Швейцарії. Літак приземлився в Цюріху.
Не обійшлося без курйозів. Перший – Василь Іванчук забув свою валізу на пероні під час посадки в електричку. Через півтори години були в Люцерні, що знаходиться на березі озера Фірвальдштет. Туди вже прибули команди Росії, США, Китаю, Узбекистану, Латвії, Куби.
Коли українська делегація спустилась в ресторан, де на столиках стояли прапорці країн-учасниць, присутні спортсмени привітали її радісними вигуками. На спортивній карті світу з’явилась нова держава – Україна.
Уже в ході змагань трапився спортивний курйоз – в практичновиграній позиції Василь Іванчук останнім ходом перед відкладенням партії прогледів вічний шах. Гата Камський, колишній ленінградський піонер, який виступав за команду США, і його команда отримали «подарунок» у вигляді половини очка. Слабо зіграв запасний гравець української команди, набравши одне очко із трьох, після чого його не ставили на гру.
Не дивлячись на зазначені втрати залишались великі шанси на успіх. Перед останнім туром команда знаходилась на третьому місці. Її випереджали збірні США і Росії, яка мала на пів-очка більше. Напруга була неймовірна.
В останньому турі Україна зустрічалась з Китаєм. Вже закінчились всі інші матчі. Збірна США, до складу якої входили вихідці із Радянського Союзу, окрім Бенджаміна, вже забезпечила собі перше місце. Залишалась відкладена партія Володимира Маланюка, який грав на другій дошці. Вона мала дограватись через годину. Хто займе друге місце – Україна чи Росія? Аналіз показав, що теоретично можлива нічия. Але цей мало ймовірний
варіант знайшли всією командою. Знайти його одній людині за дошкою неможливо. Під час догравання китайський шахіст зробив останню спробу врятувати партію – поставив ферзя під удар. Якби український шахіст його взяв, король суперника опинявся в патовій ситуації і була б зафіксована нічия. Ця спроба не вдалась, наш шахіст одержав перемогу. Збірна команда України обійшла команду Росії на пів-очка.
Наступного дня відбулось нагородження призерів і урочисте закриття командного чемпіонату світу. Президент ФІДЕ Флоренсіо Кампоманес привітав переможців і надав слово головному арбітру, міжнародному гросмейстеру Егону Дітту із Німеччини. Він увінчав членів збірної команди України срібними медалями з зображенням шахового коня і девізом ФІДЕ «Gens una Sumus» (Ми одна сім’я).
 Терещенко Ганна Іванівна. 1949 рік
Лідія Терещенко.
Гуляйполе, 14 липня 1958 року
В Люцерні під час урочистого прийому керівників спортивних делегацій поруч з Іваном сів президент Федерації шахів Швейцарії доктор Арманд Вірш. Перше його запитання стосувалось ситуації на Чорнобильській атомній електростанції. Щоб привернути увагу до болючої проблеми, з якою Україна лишилась наодинці, розповів без прикрас. Навіть налякав, сказавши, що сліди Чорнобиля у всіх на підошвах. Доктор Вірш аж відсахнувся.
Друге питання стосувалось того, чи грає президент України в шахи. Відповів йому ствердно, на що співбесідник скрушно похитав головою, жалкуючи, що їхній президент не грає в шахи.
Після ігрового дня разом з віце-президентом Федерації шахів України Кирилюком В. А. прогулювались Люцерном. Місто розміщене в передгір’ях Альп, звідки тече чиста, як сльоза, вода. Немає двох будинків, схожих між собою. Балкони оповиті квітами. На тротуарах між сусідніми дворами забиті бронзові штирі з написом «Grenz» – межа. Кожен господар пильно слідкує за чистотою.
Одного разу в день відпочинку вийшли на околицю. За загорожею паслись породисті коні. Назустріч ішов господар років 70 в супроводі німецької вівчарки. Точно так німецькі офіцери ходили і їздили з вівчарками в автомобілях в окупованому Гуляйполі.
– Guten morgen, – за всіх привітався Іван.
Господар привітався у відповідь. Мабуть здогадався, що це слов’яни забрели в його володіння.
Можливо цей пан воював на Східному фронті. Живе в розкошах, не те що наші ветерани.
Швейцарія, як незалежна держава, отримала міжнародне визнання ще в 1648 році. Віденський конгрес 1814-1815 років встановив кордони Швейцарії, близькі до сучасних, і гарантував її «вічний нейтралітет». Зараз тут чотири державні мови: німецька, французька, італійська, ретороманська.
Прогулювались якось з Василем Артемовичем. Хотіли пройти навпростець через якийсь пустир. Та вчасно звернули увагу на табличку: «Privat! Durchgang verboten» (Приватне! Прохід заборонено).
Галина Сорокіна з дочкою Танею. Гуляйполе, 1963 рік
Лідія Терещенко з онуком Стасиком.
Запоріжжя, площа Фестивальна, 1985 рік
– Скоро і в Україні буде так, – сказав Іван.
Пророцтво збулось. Воровська еліта «впоралась» з народним добром швидше іноземних загарбників.
Коли повертались додому, трапилась пригода. Вже пролетіли над грізними Альпами і знаходились на півдорозі, коли екіпаж оголосив про неполадки в літаку. Повернули назад, оскільки нікому навіть в примарному сні не могло наснитись, щоб ремонтуватись в Україні. Як писав про Росію 1918 року Герберт Уелс, Україна на початку дев’яностих років лежала в пітьмі. В той час, як в Борисполі команду чекали вболівальники, вони летіли назад в Цюріх. Там швидко пересіли на новий літак і пізно ввечері були в Києві. Зустрічали працівники Міністерства в справах молоді і спорту.
ХХХVІІ
В той час Україну в Європі ідентифікували як Росію. Президент Федерації шахів України Бик І. С. звернувся до президента України Кравчука Л. М. з проханням посприяти спортсменам в отриманні українських закордонних паспортів. Леонід Макарович дав доручення МЗС України. Допоміг в оформленні паспортів заступник міністра закордонних справ Ліпатов В. М.
Зразу після обрання президентом федерації головні зусилля зосередив на її організаційній вибудові. Всебічну підтримку надавав міністр у справах молоді і спорту, президент Національного Олімпійського Комітету України Борзов В. П. Завдяки цьому Федерація шахів України однією з перших вийшла на міжнародну арену.
Невдовзі з’явились і «доброзичливці», які вирішили нажити сумнівний політичний авторитет на комплектуванні збірної команди. В день від’їзду на 31 Всесвітню шахову олімпіаду в Москву два народних депутати практично з поїзда зсадили срібну призерку попередньої олімпіади Семенову Л. К. Саме цікаве, що потім ніхто з них не взяв на себе відповідальність за результати виступу своєї «одаліски». Це був перший і останній випадок подібного втручання у справи федерації, що брудною плямою лягло на совість «доброзичливців».
 Представники Чорноморської Асоціації шахових федерацій. Зліва направо: Іван Бик –
президент Федерації шахів України, Євген Єлецький – віце-президент Російської шахової федерації, Олджас Кахроман – секретар Федерації шахів Туреччини, Еммануель Омуку – виконавчий директор ФІДЕ, Зураб Азмайпарашвілі-співпрезидент Федерації шахів Грузії,
князь Аслан Абашідзе – Президент Республіки Аджарія, Фаік Гасанов – делегат Федерації
шахів Азербайджану, Маргарет Мурешан – генеральний секретар Федерації шахів Румунії, Камен Тошков – президнт Федерації шахів Болгарії
(листопад 1999 р., Батумі, Республіка Аджарія, Грузія)
Іван Бик – чемпіон світу і Європи,
призер Всесвітніх шахових олімпіад
Білай Віктор Миколайович – український поет, м. Гуляйполе
Під час роботи 65 Конгресу ФІДЕ довелося співпрацювати з чемпіоном світу Гаррі Каспаровим, президентом Російської шахової федерації Макаровим А. М., які підтримували президента ФІДЕ Флоренсіо Кампоманеса.
На Конгресі підходить одного разу Карпов А. Є.
– Іване Сергійовичу, навіщо ви підтримуєте Макарова А. М.? Ми його все рівно посадимо.
– Анатолію Євгеновичу, я підтримую стосунки з президентом федерації.
Слід сказати, що з Карповим А. Є. вони були знайомі на той час більше 12 років, з тих пір як 23 серпня 1982 року зіграли в Києві внічию свою першу партію. Пізніше зустрічались в Парижі під час роботи Конгресу і за шаховою дошкою.
Одного разу прокинулись в готелі «Космос» під звуки Гімну СРСР. Включили радіо, з’ясувалось, в цей день Єльцин Б. М. розпочав нову війну в Чечні, і компартія Росії проводила мітинг протесту.
Слід зазначити, що кінець ХХ століття, де б не доводилось бувати шахістам, супроводжувався подіями, пов’язаними з військовими конфліктами.
Так, Дебрецен, 1992 рік – збірна команда Югославії була знята з 10 командного чемпіонату Європи із-за санкцій США, сили НАТО бомбардували Бєлград. Москва, 1994 рік – війна в Чечні. Париж, 1995 рік – обшуки в метро в зв’язку з загрозою терористичних актів. Єреван, 1996 рік – війна в Нагорному Карабаху, протистояння влади і опозиції, введення бронетехніки в столицю Вірменії. Орджонікідзе Дніпропетровської області, 11 вересня 2001 року – атака терористів на США.
На 65-му Конгресі ФІДЕ президент Калмикії Ілюмжинов К. М. представив кандидатуру м. Елісти на проведення 33-ї Всесвітньої шахової олімпіади. Тоді ж угорський гросмейстер Лайош Портіш звинуватив шахові федерації колишніх республік Радянського Союзу у змові з метою домінування в ФІДЕ. Іван змушений був дати відсіч:
– Пане Портіш, ви вважаєте наші молоді держави незаконно народженими?
Уже коли з трибуни повернувся на своє місце, Портіш, який сидів попереду, виправдовувався.
Насправді не всі підозріло ставились до країн, що виникли на пострадянському просторі. Іван був приємно вражений, коли йому передали «рrохі» (повноваження) на право голосу від Великого Герцогства Люксембург, а також довіреність від Туркменістану. Отже, під час виборів керівних органів ФІДЕ, затвердження документів він мав три голоси. Це був добрий початок, але в інших сферах діяльності Україна не мала подібного авторитету на міжнародній арені.
* * *
Успішною для Федерації шахів України стала 32 Всесвітня шахова олімпіада 1996 року. Столиця Вірменії розміщена неначе в чаші, утвореній горами. Здавалось, що в ній, як у лінзі, зфокусовані сонячні промені. Був спекотний місяць вересень. Найбільше дивувало те, що гора Арарат, зображена на державному гербі Вірменії, знаходиться неподалік кордону в Туреччині.
Під час спілкування з мешканцями постійно чули:
– Чому нас роз’єднали, адже ми раніше так дружно жили в СРСР?
Одного разу інтерв’ю у президента Федерації шахів України Бика І. С. попросив вірменський військовий кореспондент.
Перше і головне запитання було:
– Навіщо Україна прагне ввійти в НАТО, ізолюючи тим самим Вірменію і залишаючи її наодинці з Туреччиною? Наслідки для нас можуть бути ще страшніші, ніж в 1915 році.
Відповідь:
– Населення України ще не визначилось щодо до цього військово-політичного блоку, оскільки у нас не було референдуму. Ми глибоко поважаємо вірменський народ, його культуру і мистецтво і готові співробітничати.
Кореспондент говорив, що єдина надія вірмен – Росія, яка стримує апетити НАТО.
В день незалежності Вірменії відбувся військовий парад. Вся техніка – часів Радянського Союзу. Бійці всіх родів військ одягнені в єдину камуфляжну форму, лише берети різних кольорів. Говорили, що в параді беруть участь частини, зняті з Карабахського фронту. Дійсно, молоді солдати були змарнілі, запилені.
– Чому в олімпіаді не бере участі сильна збірна команда Азербайджану? – цікавились шахісти.
– Ми не можемо грати на олімпіаді, коли наші товариші сидять в тюрмах, – передавали відповідь секретаря Федерації шахів Азербайджану Фаіка Гасанова. Дійсно, ніде не було видно толерантного, комунікабельного представника ФШАз.
На турнір доводилось пробиратись попід стволами танків, які оточили готель «Вірменія» під час протистояння президента і прем’єр-міністра держави. А на фронтоні цього готелю, в якому жила команда України, красувалась емблема олімпіади: лелека тримає в клюві малятко.
– Іване Сергійовичу, що означає лелека з малюком на емблемі олімпіади? – запитав Василь Іванчук у президента.
– Мабуть він принесе Україні чемпіона світу.
Дійсно, через п’ять років саме в столиці Вірменії лелека приніс Україні цілу команду чемпіонів.
Цього ж разу українці стали срібними призерами Всесвітньої шахової олімпіади.
* * *
Наступний, четвертий командний чемпіонат світу 1997 року знову відбувався в Швейцарії. Місто Люцерн приймало це змагання в «Казино-Люцерн», яке належало Францу Беккеру. Державний прапор України вдруге замайорів у центрі Європи.
Разом з президентом федерації у складі спортивної делегації приїхав його помічник Козоріз Б. І., людина легендарна. Працюючи в ЦК Компартії України, він під час відвідання однієї з шкіл Жашкова на Черкащині зауважив, що не слід в кожній класній кімнаті чіпляти портрет Шелеста П. Ю. – першого секретаря ЦК КПУ.
Не встиг Борис Іванович повернутись до Києва, як запопадлива директриса і секретар райкому партії по пропаганді і агітації, з яким, до речі, він виховувався в дитбудинку, надіслали донос. Звинувачували його ні більш, ні менш, як в антипартійній діяльності. Крапку в цій історії поставив другий секретар ЦК Лутак І. К.:
– Бачиш, які є люди. Заспокойся, ти працюєш не в Шелеста П. Ю., а в ЦК Компартії України.
До речі, сам Петро Юхимович про цю історію навіть не знав. Невдовзі його зняли з посади за книгу «Україна наша радянська». Поставили замість нього чоловіка, який «виклопотав» у Кремлі Чорнобиль для України.
В казино перебіг найцікавіших партій коментував швейцарський майстер Хуг. Сидячи за столиком, його слухали разом з Корчним В. Л. Обмінюючись думками, слідкували за перипетіями боротьби на моніторі. Обговорювали світові шахові проблеми, говорили про життя в Швейцарії, в Україні.
Іван передав Віктору Львовичу листа від його родича з Києва. Він взяв лист, нічого не сказавши. Пізніше говорив, що в Радянському Союзі його всі зрадили. На запитання, чи не збирається відвідати Санкт-Петербург, де розпочиналась його шахова біографія, відповів, що з його ровесників там нікого не залишилось.
Коли Корчной В. Л. грав на першій дошці за команду Швейцарії неподалік з книгою в руках сиділа його дружина Петра Леєверік. Її ім’я стало широко відоме під час матчу Карпов-Корчной в Багіо на Філіппінах. Тоді між командами гросмейстерів точились справжні баталії з залученням екстрасенсів, індійських йогів і т. п. Згодом Корчной В. Л. відобразив ці події в книзі «Антишахматы», яку подарував президенту ФШУ.
На початку липня 1994 р. в Київ подзвонив Василь Іванчук:
– Іване Сергійовичу, до Львова приїздить Корчной В. Л. Ми хочемо організувати зустріч з шаховою громадськістю. Прошу вас приїхати і допомогти у її проведенні.
Зустрілись з Корчним В. Л. в готелі «Україна» в тому номері, де колись зупинявся Оноре-де-Бальзак.
Вечір відбувся в драматичному театрі.
Президент представив шахістам обох гросмейстерів, розповів про їхні спортивні досягнення. По черзі надав слово. На фоні падіння рівня і оскудіння духовного життя, соціального занепаду, сірих буднів – зустріч з талановитими шахістами стала для Львова значущою подією.
Потім вдома у Іванчуків познайомився з батьками Василя – панією Марією і Михайлом Васильовичем. До них в гості завітали Віктор Львович і його дружина Петра Леєверік. Відбулось перше знайомство. Вона виявилась компанійською жінкою. На запитання, де так добре оволоділа російською, відповіла:
– На лісоповалі в Пермській області.
У неї була важка доля. Дочка із благополучної голландської родини, вона навчалась у Віденському університеті, коли в Австрію ввійшли радянські війська. Контррозвідка «Смерш» (смерть шпіонам) заарештувала її і запроторила в концтабір для «ворогів народу».
Швейцарія справила незабутнє враження. Сподобався відновлювальний центр. Коли плавали в басейні на спині, побоювалися, щоб ні з ким не зіткнутись. Та поглянувши на стелю зрозуміли, що там видно все, як у дзеркалі. Вперше скористалися джакузі для водного масажу. Далі були тренажерні зали, численні сауни, кожна з своїм мікрокліматом, напоєним різними ароматичними маслами.
Прогулювались втрьох, третім був батько гросмейстера Саші Онищука і чотирьох дочок із Севастополя – Василь Ілліч. Над озером Фірвальдштет розкинулись мальовничі зелені куточки, фешенебельні особняки, але без воровського «шарму», як зазвичай в Україні. Стояли якось, милувались чудовим краєвидом на озеро і передгір’я Альп. Була в розпалі золота осінь. В руці у Івана жовтогарячий кленовий лист, піднятий на стежині. Раптом відчув, як хтось підкрався ззаду і тягне його. Оглянувся, поряд стоїть породистий собака і тримає лист в зубах.
– Не бійтеся, – промовила молода жінка, як зразу здогадався, хазяйка. – Вона розуміє російську.
– Це ж треба, – пожартував, – навіть собаки в Швейцарії розуміють російську мову.
Познайомились, її звали Марі-Роз Варт. Вона працювала в оргкомітеті чемпіонату світу з шахів.
Багато що дивувало і навіть тішило. Заходиш до магазину, і зразу до тебе кидаються продавці.
– Чого бажаєте, – запитують німецькою, французькою, італійською.
Телевізійні передачі ведуться також всіма державними мовами. Дивишся і слухаєш телеведучу, яка до вподоби.
Одного разу вразило: в готелі зазвучала пісня «Вставай, страна огромная, вставай на смертный бой». Зясувалось, демонструється фільм про білоруських партизанів.
Раз на раз не приходиться. Якщо в 1993 році зайняли друге місце в світі, то через чотири роки не попали в трійку призерів. Зате доля була прихильною до Росії – вона посіла перше місце. Світова вершина ще чотири роки чекатиме на Україну, але вже не за Альпами, а за Кавказькими горами.
ХХХVIII
У 1995 році в м. Еребру, Швеція мав відбутися чемпіонат Європи серед клубних команд. Довго умовляли і, нарешті, президент дав згоду поїхати до Скандинавії, де ще ніколи не бував. Ввечері подзвонили із Стокгольма. Хотіли впевнитись, чи дійсно до них прилетить президент однієї з найвідоміших федерацій світу.
Виїхали до Москви 13 вересня поїздом. Наступного дня розмістились в готелі посольства України. Разом з російською командою 15 вересня вилетіли в Стокгольм. Захоплююче видовище відкрилось над Ботнічною затокою Балтійського моря. Його узбережжя вздовж Скандинавського півострова розрізане численними фіордами. В морі величезна кількість островів, вкритих пишною зеленню. Сам півострів усипаний численними озерами, як діамантами.
В аеропорту делегацію зустріли представники господарів турніру. Приблизно півтори години їхали з швидкістю 180 кілометрів за годину. Фантастичне видовище являють собою бездонні фіорди з прозорою водою, через які прокладені мости. Пофарбовані в голубий колір, вони неначе ведуть в небесну синь. Вздовж траси тягнеться сітчаста огорожа, щоб дикі тварини не попали під колеса автомобілів. Була середина вересня, йшло збирання зернових. Пшениця низькоросла, стійка проти північних вітрів. Половину стебла становить колосок.
Нарешті приїхали в Еребру. В готелі навіть не згадали про документи. Ключі на стійку, і розміщуйтесь. Зразу ж запросили на іподром. Іван з Геннадієм Кузьміним сіли за столиком один напроти одного. Господарі стали пригощати гостей, з напоїв – червоне і біле вино. В Швеції сухий закон, за дотриманням якого слідкує поліція моральності. Іподром як на долоні. Жокеї розігрівають коней, готуючись до забігів.
Незворушні шведи спокійно спостерігають за приготуваннями.
Слов’яни сприймають все емоційно. Звучить оголошення: тоталізатор розпочинає приймати ставки на перегони. Першим не витримує гросмейстер із Іллічівська Станіслав Савченко.
– Поставив на коня № 5, – повідомляє товаришам.
Звучить гонг, перегони розпочались. Спочатку вперед виривається кінь під номером 10. Станіслав хапається за голову:
– Плакали мої гроші.
Та ось розрив між № 5 і № 10 поступово скорочується. Вся команда вболіває за Станіслава. Всі аж підскочили з своїх місць. Ажіотаж наростає. Шведи, як і раніше, незворушні. Як-не-як, характер нордичний. До Полярного кола рукою подати. Живуть шведи вільно, як птахи. Ніхто нікого не гнобить.
Тим часом жокей під № 5 наздоганяє суперника під № 10, коні йдуть нога в ногу. Гонг на фініші сповіщує, що номер п’ятий на якусь мить раніше перетинає фініш. Станіслав у захваті, виграє сто доларів США.
Азарт охоплює майже всю команду. Кинулися до тоталізатора. Ставлять на десятий номер. Коні у шведів вгодовані, сильні – земля двигтить під копитами.
– Такі, як у Карла ХІІ під Полтавою у 1709 році, – подумав Іван.
Тоді легковажний король програв битву лише через те, що пішов кіннотою без артпідготовки на редути з гарматами. До цього часу шведи вважають, що їх перемогли російські землекопи.
Перегони були влаштовані спеціально для учасників і гостей чемпіонату Європи. Коли спустився вниз до бар’єру, відчув всю силу і міць перегонів. Двигтіла земля, стрімко неслись лінійки. Успішна нейтральна Швеція купалась у розкошах. Чому? Уявіть, якою була б Україна, якби 300 років жила в мирі, якби в неї була міцна економіка, політика, сучасна армія. Швеція, наприклад, має самодостатні військово-морський флот, військово-повітряні і бронетанкові сили, що забезпечує їй міцний нейтралітет. Все це створено її власним військово-промисловим комплексом. Якщо порівняти Швецію і Швейцарію, видно, як вдало їхні народи впродовж століть використовують геополітичне становище своїх країн для забезпечення миру і процвітання.
Швеція уникла двох світових війн завдяки збройному нейтралітету і віддаленості від епіцентру територіальних претензій на Європейському континенті. Швейцарія, навпаки, знаходячись в центрі світових інтересів, задовольняється поліцейськими силами на перехресті світових фінансових потоків. Двічі знаходячись в Швейцарії, дивувався безтурботності і наївності швейцарських резервістів. Типова картина: в тамбурі електрички лежать звалені докупи карабіни, через них переступають пасажири. Господарі тим часом грають в карти, веселяться. Кожен з них тримає зброю і набої вдома і завжди готовий по першому заклику з’явитись на призовний пункт. Жодній імперії впродовж чотирьох століть не спало на думку напасти на цю країну.
Пригадав повоєнне Гуляйполе, розорене німецько-фа-шистськими військами господарство. Над балкою між Подолом і Вербовою було розмічено іподром. Змагання проводились з перегонів на лінійках і верхових скачок. Немов зараз бачить на білосніжній кобилі Вербі батька, який демонструє армійську виїздку перед захопленими односельцями. Йому минуло лише 30 років, а він уже пройшов через полум’я двох війн.
Щедро нагородив Бог Україну землею, яка стала її гордістю і біллю від зазіхань зовнішніх і внутрішніх ворогів. Втрати, понесені нашим народом під час так званої «демократії», вдвічі більші, ніж у другій світовій війні. Головна з них – у народу вийняли душу.
Так стояв на шведській землі і з гіркотою розмірковував про зв’язок часів… На думку спадали слова літописця Нестора: «Отъ вєликія мудрості – многія пєчалі». Тобто, чим менше знаєш – тим менше страждаєш.
Шведи виявились настільки гостинними, що не взяли з українців за час перебування жодної крони. Українці ж виявились «невдячними» – вже в першому турі обіграли першу команду господарів. Росіяни перемогли другу. Матч між сусідами завершився внічию. За додатковими показниками українська команда стала другою.
– Яке гарне місто, наче «місто Сонця» у Сен-Симона. У нас про його існування ніхто навіть не здогадується, – прогулюючись подумав Іван. – Тут немає двох однакових будинків. Для велосипедистів виділені окремо доріжки. Шведи – нація здорових людей.
В цьому мали можливість упевнитись наочно. Середина вересня, періодично йде мокрий сніг, дощ. Але люди легко одягнені, без головних уборів, пересуваються на велосипедах – і ніхто не чхає і не кашляє.
Ще коли летіли в Стокгольм, розговорились з одним чоловіком, як виявилося, шведом по національності.
– Де ви вивчили російську, – дивуються.
– Я безробітний, то ж часу маю вдосталь. Поїхав до Москви на курси російської мови, а тепер повертаюсь додому.
– У нас безробітні не можуть дозволити собі такої розкоші. Замість грошей ми отримуємо папірці, які називаються купонами. Навіть жебраки володіють мільйонами купонів, але не можуть на них нічого купити.
Безробітний швед дивується:
– Як же це так, у вас найбагатші в світі чорноземи. Ви повинні жити набагато краще нас. У нас держава платить по безробіттю 18 тисяч крон на місяць (це близько 3,5 тис. доларів США).
– А як довго надає держава таку допомогу?
– Протягом 5 років, доки людина не знайде роботу по душі.
– А якщо такої роботи не знайде, – цікавляться вражені українці і євреї (хоча б один єврей майже завжди є в будь-якій команді).
– Тоді держава платитиме 11 тисяч крон (понад 2,1 тис. доларів США).
Слухали з розкритими від здивування ротами. Американський долар тоді був вдвічі дорожчий. Навіть у фантастичному місті Сонця Сен-Симона про таке не чули. Так «бідували» шведи на зорі української незалежності.
ХХХІХ
У вересні 1998 року столиця Калмикії Еліста готувалась прийняти 33 Всесвітню шахову олімпіаду. З Києва вилетіли до Москви, а звідти – в Елісту. Про калмиків вперше почув у 1943 році, коли калмицький кавалерійський корпус разом з німцями відступав через Гуляйполе під натиском Червоної Армії. Тоді п’яні калмики рвались до їхньої хати, били прикладами у двері. Голосила перелякана мама. Врятував рідний дядько Тихін, який увіщував бешкетників. Після війни ходили чутки, що Сталін Й. В. виселив калмиків через те, що вони подарували Гітлеру білого коня, щоб він в’їхав в повержену Москву. Зрозуміло, істинної причини депортації калмиків не знали.
Літак летить над помережаною ярами напівпустелею. Це наслідок спустошливої вітрової ерозії грунтів. Приземлились пізно ввечері на польовому аеродромі і зразу ж поїхали в City Chess (шахове містечко). На другий день побачили, що воно ще не зовсім готове до прийому спортивних делегацій. Розриті канави заважали пересуватись. Югославські будівельники припинили роботу і виїхали на батьківщину через фінансові непорозуміння. Ситуацію врятував Юрій Лужков, з яким, як подейкували, у Ілюмжинова склалися майже фамільні стосунки. З Москви надійшли матеріали, приїхали будівельники. З 1924 року, коли була створена Міжнародна шахова федерація, із-за затримки, пов’язаної з будівництвом Палацу шахів, олімпіада в Елісті вперше була проведена в усіченому вигляді. Відбулось лише 13 турів із 14.
Делегації були розміщені в двоповерхових котеджах. Іван, як завжди, був президентом федерації, делегатом Конгресу ФІДЕ і капітаном команди. До себе в кімнату взяв Руслана Пономарьова – наймолодшого міжнародного гросмейстера світу. Чітко дотримувалися розпорядку дня. Щоранку прогулювались в напрямі Елісти, одного разу навіть попали в пилову бурю.
Наступного дня спортивну делегацію України прийняв президент Калмикії, президент ФІДЕ Ілюмжинов К. М. Президент Федерації шахів України Бик І. С. запропонував підписати Меморандум про співробітництво Федерації шахів України і Міжнародної шахової федерації, що й було зроблено в присутності спортивної делегації.
Вручив Ілюмжинову пропозицію спонсора ФШУ Запорізького алюмінієвого комбінату щодо реалізації проекту з будівництва цеху алюмінієвої фольги. Правда, цей проект так і не був реалізований.
Лід розтанув. А спочатку відчувалась скованість. Коли Іван Сергійович представляв спортсменів і назвав Руслана Пономарьова, Кірсан Миколайович, щоб розрядити ситуацію, пожартував:
– Це калмик, який не відбувся.
Причина конфузу полягала в таємних переговорах Ілюмжинова К. М. з Русланом Пономарьовим і його тренером Борисом Пономарьовим (однофамільцем), які відбулися влітку.
Кірсан Миколайович запросив їх десь за місяць до олімпіади і запропонував переїхати до Елісти на комфортних умовах. Після переговорів сказав:
– Подумайте, а завтра вранці дасте відповідь.
Те, що трапилось на другий день, повергло «президента в квадраті» в шок. Рано вранці Руслан з тренером таємно, поспіхом покинули Елісту. Про цей казус знала вся українська делегація.
Перед початком змагань Палац шахів освятили православний, католицький і буддійський священики. Сам палац побудований у вигляді стилізованої калмицької юрти. Шахове містечко з метою безпеки обнесене колючим дротом, біля входу і по периметру охорону несли автоматники.
Доводилось чітко планувати робочий день. Щодня ввечері, коли ставала відома команда-суперниця, Іван збирав свою команду. Обговорювались можливі суперники по дошках. Остаточно з’ясовувались суперники після того, як всі капітани наступного ранку подавали заявки на тур. Важливо було з’ясувати дебютний репертуар суперників, врахувати, переваги якому дебютному репертуарові, кольору фігур віддають спортсмени тієї чи іншої команди.
Знав, що в олімпіаді бере участь французький вундеркінд Ет’єн Бакро і його тренер Семен Дорфман, виходець із України. Йшло негласне змагання, чий вундеркінд виступить краще. Капітан вирішив не ризикувати майбутнім Руслана і включив його запасним. Тому він не зустрівся за дошкою з Ет’єном.
Під час матчу Україна-Казахстан, коли вже завершились всі партії, Василь Іванчук, який грав чорними проти Рустема Касимжанова, попав в цейтнот. Проте у нього ще залишилося до кінця партії більше п’яти хвилин і, згідно з регламентом, він повинен був вести запис партії. Міжнародний арбітр із Росії підійшов до Іванчука і нагадав йому про це. З Василем трапилась істерика, він почав нецензурно лаятись. Численні глядачі, шахісти з інших команд остовпіли. Позорище було неймовірне. Наступного дня головний арбітр олімпіади делікатно попросив роз’яснити правила змагань панові Іванчуку, який «допустив безтактність». Це по-нашому обкласти матом, а по-європейськи – безтактність.
До нашого капітана звернувся арбітр, якого образив Іванчук:
– Іване Сергійовичу, я мав усі підстави зарахувати Іванчуку поразку, але не зробив цього з поваги до вас.
Лише за додатковим показником українська команда зайняла третє призове місце. На площі перед будинком уряду Калмикії, при світлі прожекторів її президент і він же президент ФІДЕ Ілюмжинов К. М. увінчав бронзовими медалями Івана Бика (капітана), Василя Іванчука, Володимира Маланюка, Олександра Онищука, Олега Романишина, Станіслава Савченка, Руслана Пономарьова.
Як завжди, не обійшлось без курйозів. Одного разу сиділи в котеджі і дивились телевізор. Раптом зверху почувся крик:
– В душовій немає води. Зробіть що-небудь!
Всі погляди повернулись догори. З балкону другого поверху нахилився намилений чоловік. Репетував він голосом
шановного гросмейстера Олега Романишина. Уявляєте, води немає, мильна піна лізе в очі, в ніс. Тут не до жартів. Хтось побіг нагору. В котеджі вода підігрівалась газовою колонкою. Мабуть Олег повернув не той кран. Ексцес швидко уладнали.
Капітана команди і наймолодшого гросмейстера запросили на телебачення. Все йшло добре. Але перед самим виходом в ефір Руслан страшно розхвилювався і вийшов із кадру. Зважте, йому без тижня було 15 років. Всі кинулись його заспокоювати. В кінці-кінців це навіть придало певний шарм ситуації, все обійшлося.
Читати далі
|
Каталог статей
