ХІІІ

                                                                                                                                                                                   Жахи всіх століть
                                                                                                                                                                                  вмістилися в одній війні.
                                                                                                                                                                                  Уінстон Черчілль

   В дитячій пам’яті добре закарбувалось: під час проводів на фронт батько був одягнений в гарну військову форму. Причому, відбулось це на другий день війни. Як зараз бачить: на полі, де зараз в Гуляйполі знаходиться стадіон, групами сидять солдати з своїми сім’ями. Ваня з мамою хотів одного – надивитись на батька, своєю дитячою душею відчував, що розлука буде довгою.
   Сонце перекотилося за полудень. Звучить команда:
   – Шикуйсь. Струнко. Кроком руш! – і колоною по чотири мобілізовані крокують Ярмарковою площею, потім наліво бруківкою в бік станції. Коли Наташа з сином домчали парокінною безтаркою до вокзалу, потяг стояв під парами. Удвох вони зайняли місце під стіною вокзалу прямо напроти пульмана з солдатами.
   Сергій знаходився посередині вагона, дверна пройма якого була перегороджена дерев’яним брусом, і пильно вдивлявся в кохану і малого сина. Вони теж не зводили з нього очей. Ніхто не промовив жодного слова. Затамувавши подих, боялись пропустити мить розставання.
   Лунає прощальний гудок, паровоз випускає клубки пари, колеса обходяться на місці. Ще мить – і потяг рушає з місця. Звучить марш «Прощание славянки»:
        Прощай, отчий край,
        Ты нас вспоминай.
       Прощай, милый взгляд,
       Не все из нас придут назад.
   Мелодія рве душі. Вже набагато пізніше, будучи дорослим, Іван збагнув магію чисел: 1914 рік – початок першої світової війни, тоді вперше зазвучала ця мелодія, і 1941 рік – початок другої
світової війни. Різниця між цими датами – 27 років. Батько народився під час першої світової війни і йому пішов тоді 27-й рік. Закрутила магія чисел людські долі у вихорі шаленого 20-го століття. Нікому тоді й на думку не спадало, що настане 2014 рік, і пролунає грім гармат зі Сходу. Буремний край знову буде кинуто у вир війни.
   Спустів перон. Розгублені, наче сироти, мчали обоє додому гладенькою, як стіл, профільною дорогою, що йшла паралельно з бруківкою. На землю спускались сутінки. Що віщувала їм доля?
   Лихо накочувалось з заходу. Назустріч спішив батько з побратимами, щоб зупинити його. Ешелон мчав степами Придніпров’я. Позаду залишилось Покровське, від Чапліно повернув на Синельникове. В Дніпропетровську формувались нові частини і прямували на фронт.
   Як кадровий військовий, Сергій попав в артилерію. Полк зайняв позиції в районі П’ятихаток. Німці, не зустрівши належного опору на непідготовлених позиціях вздовж нового кордону, який виник після захоплення польських територій України, форсовано пройшли через старий роззброєний кордон вздовж Збруча і вийшли на оперативний простір.
   Контрудар в напрямі Луцька і Дубно не приніс очікуваних результатів. Південний фронт, щоб не повторити долю Південно-Західного, який попав в оточення, з боями відступав, вирівнюючи конфігурацію, не даючи ворогові вклинитись в його порядки.
   Німецькі армії стрімко подолали відстань до роззброєного старого кордону і вийшли на оперативний простір. Ворог рвався в напрямі П’ятихаток. Завдання 12-ї армії було якомога довше стримувати наступ німецьких військ, дати можливість евакуювати заводське устаткування. В перших числах серпня 4-й кавалерійський корпус тримав оборону на лінії П’ятихатки-Жовті Води. Артилерійська батарея 138 кавалерійського полку зайняла рубіж на танконебезпечному напрямі Олександрія-Жовте. Для ворога цей напрям був стратегічно важливим. Адже оволодіння залізничними вузлом П’ятихатки відкривало шлях на Дніпропетровськ.
   Четвертий кінно-механізований корпус під командуванням генерала Плієва І. О. з боями відступав під натиском переважаючих сил ворога. На плечі артилеристів лягла відповідальність за стримування танкових з’єднань. Тоді на озброєнні Вермахту ще не було «тигрів» і «пантер», і 45-міліметрові гармати пробивали танкову броню. Нажаль наша артилерія була, здебільшого, на кінній тязі, що погіршувало її маневреність, особливо в умовах бездоріжжя.
   Позаду корпусу знаходився ключовий стратегічний пункт – Дніпропетровськ, з падінням якого відкривалась дорога на північний схід на Харків і на південний схід на Сталіно.
   Батарея з вечора зайняла позицію на кукурудзяному полі, яке полого спускалось до суходолу.
   Було десяте серпня. Розвиднявся погожий день. Туман стелився над ланами. Здавалося, ніщо навкруги нікому не загрожувало. Проте тиша була оманливою. Так і трапилось. Здалеку донісся ледве чутний брязкіт танкових траків. Ці звуки нагадували рух гусеничного трактора, що асоціювалося з мирним довоєнним часом.
   Гарматна обслуга напружено чекала. Всі знаходились на своїх місцях. Оскільки артилерія була на кінній тязі, коні були впряжені. Адже в будь-яку мить могла виникнути потреба змінити позицію. Нарешті крізь вранішній туман проступив силует головної машини. Стало зрозуміло: танки рухалися колоною. Німці не чекали зустріти скільки-небудь серйозний опір після великої танкової битви в районі Луцьк-Рівне-Дубно-Броди, в якій взяли участь близько двох тисяч танків з обох боків (10, 58). Тому рухались походним маршем.
   Відстань до цілі скорочувалася. Коли до неї залишилося сто п’ятдесят метрів, прозвучала команда:
   – До бою, готуйсь. Маскування зняти. Бронебійними, прямою наводкою, вогонь!
   Снаряд влучив в башту головної машини, вона запалала. Колона почала роззосереджуватись. Стріляючи з ходу, танк мчав на гармату Сергія. Найменше зволікання згубне. Звучить постріл, снаряд влучив в гусеницю, танк закрутився на місці. 
   Тим часом одна з ворожих машин попробувала обійти батарею з лівого флангу. Лише мужність бійців з прикриття, озброєних пляшками з горючою сумішшю, дозволила засліпити водія-механіка ударом в оглядову щілину, екіпаж змушений був покинути його і здався в полон.
   Невдовзі фронтальну атаку на батарею повели інші танки, ведучи стрільбу з ходу. Батарея відкрила вогонь, підпустивши їх на відстань стрільби прямою наводкою. Сергій ледве стримував молодих жеребців. Їхня гармата підбила танк, який знаходився на відстані метрів п’ятидесяти. Сусідня гармата пошкодила траки ще одного танка. Він завмер на місці і екіпаж залишив його. Інші два повернули назад. Тоді, в 1941-1942 роках, 45-міліметрові гармати були справжніми рятівниками піхоти. Німці, які слідували за танками, знітились після втрати п’яти бойових машин і відступили.
   Батарея готувалася до слідуючого штурму. Але німці, втративши стільки машин, більше не збиралися ризикувати. Опівдні на низькій висоті з’явилися юнкерси. В цю мить прямо над собою Сергій побачив німецького пілота, який зловтішно усміхався. В ту мить, коли хотів змінити позицію, жеребці, нажахані завиванням літака, несамовито рвонули посторонки і вони лопнули, наче нитяні. Коні зникли.
   Сусідня гармата разом з обслугою була знищена прямим попаданням бомби, скинутої з ворожого літака. Інші гармати артелирійської батареї їхнім їздовим в останню мить вдалося буквально вихопити з-під бомбового удару і відвести на запасну позицію. Все довкола заволокло димом.
   Оглушений, Сергій дивом уцілів і залишився лежати біля гармати на нейтральній полосі. Коли прийшов до тями, перед його поглядом постала страшна картина. Батарея втратила одну гармату, кілька чоловік загинули. Палали танки й кукурудза. Поле бою огорнув сморід згарища.
   Уже в пітьмі почав шукати товаришів. Неподалік від снарядних ящиків лежав піднощик снарядів без ознак життя. Наводчик і заряджаючий були контужені. Забравши документи загиблих, Сергій з товаришами, підтримуючи один одного, попрямували до своїх. Прикриття батареї під час повітряної атаки також понесло втрати. Уцілілі бійці з укриття спостерігали за полем бою.
   – Будь-що вивези гармату, – наказав комбат. Одержано наказ під прикриттям ночі відступати в напрямі Щорськ-Миколаївка, стримуючи противника.
   – Не вивезеш гармату, розстріляю.
   Сергій і без того розумів – гармату потрібно будь-що вивезти. Знайшов коней – вони все- таки прибились до своїх. Налякані вибухами, – принишкли і тулилися до господаря наче собаки. Зовсім стемніло. Лише час від часу нічийну полосу освітлювали спалахи ракет. Потім знову все поринало в темряву.
   Надівши на коней збрую, крадучись попрямував кукурудзяним полем до гармати. Коли з німецьких позицій в небо здіймалась ракета, легенькими ударами під коліна підбивав коням передні ноги і вони слухняно припадали до землі. Згасала ракета, і вони прямували далі. Так подолали відстань метрів в 150. Затамувавши подих, друзі спостерігали за ледь помітними силуетами свого товариша з кіньми. Врятувати гармату для батареї, яка понесла в бою помітні втрати, було справою неабиякою. Витримка Сергія вразила друзів.
   Ось і гармата. Головне – діяти чітко і спокійно. Адже коні сторожко слідкують за рухом людини. Надійно приладнав посторонки, сів на снарядний ящик і, поганяючи коней, помчав до своїх. Серед повної тиші з боку ворожих позицій пролунав постріл.
   Не маючи прикриття з повітря, оскільки в небі панувала німецька авіація, кінно-механізований корпус 13 серпня залишив П’ятихатки і, відстрілюючись з колес, впродовж десяти днів відходив в східному напрямі до Дніпропетровська. 

ХІІІ

                                                                                                                                                                                              Жахи всіх століть
                                                                                                                                                                                  вмістилися в одній війні.
 Уінстон Черчілль
В дитячій пам’яті добре закарбувалось: під час проводів на фронт батько був одягнений в гарну військову форму. Причому, відбулось це на другий день війни. Як зараз бачить: на полі, де зараз в Гуляйполі знаходиться стадіон, групами сидять солдати з своїми сім’ями. Ваня з мамою хотів одного – надивитись на батька, своєю дитячою душею відчував, що розлука буде довгою.
Сонце перекотилося за полудень. Звучить команда:
– Шикуйсь. Струнко. Кроком руш! – і колоною по чотири мобілізовані крокують Ярмарковою площею, потім наліво бруківкою
в бік станції. Коли Наташа з сином домчали парокінною безтаркою до вокзалу, потяг стояв під парами. Удвох вони зайняли
місце під стіною вокзалу прямо напроти пульмана з солдатами.
Сергій знаходився посередині вагона, дверна пройма якого була перегороджена дерев’яним брусом, і пильно вдивлявся в кохану і малого сина. Вони теж не зводили з нього очей. Ніхто не промовив жодного слова. Затамувавши подих, боялись пропустити
мить розставання.
Лунає прощальний гудок, паровоз випускає клубки пари, колеса обходяться на місці. Ще мить – і потяг рушає з місця. Звучить марш «Прощание славянки»:
Прощай, отчий край,
Ты нас вспоминай.
Прощай, милый взгляд,
Не все из нас придут назад.
Мелодія рве душі. Вже набагато пізніше, будучи дорослим, Іван збагнув магію чисел: 1914 рік – початок першої світової війни,
тоді вперше зазвучала ця мелодія, і 1941 рік – початок другої
світової війни. Різниця між цими датами – 27 років. Батько народився під час першої світової війни і йому пішов тоді 27-й рік. Закрутила магія чисел людські долі у вихорі шаленого 20-го
64
Iван Бик, Лiдiя Терещенко
століття. Нікому тоді й на думку не спадало, що настане 2014 рік, і пролунає грім гармат зі Сходу. Буремний край знову буде кинуто у вир війни.
Спустів перон. Розгублені, наче сироти, мчали обоє додому гладенькою,
як стіл, профільною дорогою, що йшла паралельно з бруківкою.
На землю спускались сутінки. Що віщувала їм доля?
Лихо накочувалось з заходу. Назустріч спішив батько з побратимами, щоб зупинити його. Ешелон мчав степами Придніпров’я. Позаду залишилось Покровське, від Чапліно повернув
на Синельникове. В Дніпропетровську формувались нові частини і прямували на фронт.
Як кадровий військовий, Сергій попав в артилерію. Полк зайняв
позиції в районі П’ятихаток. Німці, не зустрівши належного
опору на непідготовлених позиціях вздовж нового кордону,
який виник після захоплення польських територій України, форсовано пройшли через старий роззброєний кордон вздовж Збруча і вийшли на оперативний простір.
Контрудар в напрямі Луцька і Дубно не приніс очікуваних
результатів. Південний фронт, щоб не повторити долю Південно-Західного, який попав в оточення, з боями відступав,
вирівнюючи конфігурацію, не даючи ворогові вклинитись
в його порядки.
Німецькі армії стрімко подолали відстань до роззброєного старого кордону і вийшли на оперативний простір. Ворог рвався
в напрямі П’ятихаток. Завдання 12-ї армії було якомога довше стримувати наступ німецьких військ, дати можливість евакуювати
заводське устаткування. В перших числах серпня 4-й кавалерійський
корпус тримав оборону на лінії П’ятихатки-Жовті Води. Артилерійська батарея 138 кавалерійського полку зайняла рубіж на танконебезпечному напрямі Олександрія-Жовте. Для ворога цей напрям був стратегічно важливим. Адже оволодіння залізничними
вузлом П’ятихатки відкривало шлях на Дніпропетровськ.
Четвертий кінно-механізований корпус під командуванням генерала
Плієва І. О. з боями відступав під натиском переважаючих сил ворога. На плечі артилеристів лягла відповідальність за стриму65
На порубiжжi Дикого Поля
вання танкових з’єднань. Тоді на озброєнні Вермахту ще не було «тигрів» і «пантер», і 45-міліметрові гармати пробивали танкову броню. Нажаль наша артилерія була, здебільшого, на кінній тязі, що погіршувало її маневреність, особливо в умовах бездоріжжя.
Позаду корпусу знаходився ключовий стратегічний пункт – Дніпропетровськ, з падінням якого відкривалась дорога на північний
схід на Харків і на південний схід на Сталіно.
Батарея з вечора зайняла позицію на кукурудзяному полі, яке полого спускалось до суходолу.
Було десяте серпня. Розвиднявся погожий день. Туман стелився
над ланами. Здавалося, ніщо навкруги нікому не загрожувало. Проте тиша була оманливою. Так і трапилось. Здалеку донісся ледве
чутний брязкіт танкових траків. Ці звуки нагадували рух гусеничного
трактора, що асоціювалося з мирним довоєнним часом.
Гарматна обслуга напружено чекала. Всі знаходились на своїх місцях. Оскільки артилерія була на кінній тязі, коні були впряжені. Адже в будь-яку мить могла виникнути потреба змінити
позицію. Нарешті крізь вранішній туман проступив силует
головної машини. Стало зрозуміло: танки рухалися колоною.
Німці не чекали зустріти скільки-небудь серйозний опір після великої танкової битви в районі Луцьк-Рівне-Дубно-Броди, в якій взяли участь близько двох тисяч танків з обох боків (10, 58). Тому рухались походним маршем.
Відстань до цілі скорочувалася. Коли до неї залишилося сто п’ятдесят метрів, прозвучала команда:
– До бою, готуйсь. Маскування зняти. Бронебійними, прямою
наводкою, вогонь!
Снаряд влучив в башту головної машини, вона запалала. Колона
почала роззосереджуватись. Стріляючи з ходу, танк мчав на гармату Сергія. Найменше зволікання згубне. Звучить постріл,
снаряд влучив в гусеницю, танк закрутився на місці.
Тим часом одна з ворожих машин попробувала обійти батарею
з лівого флангу. Лише мужність бійців з прикриття, озброєних пляшками з горючою сумішшю, дозволила засліпити
водія-механіка ударом в оглядову щілину, екіпаж змушений був покинути його і здався в полон.
66
Iван Бик, Лiдiя Терещенко
Невдовзі фронтальну атаку на батарею повели інші танки, ведучи стрільбу з ходу. Батарея відкрила вогонь, підпустивши їх на відстань стрільби прямою наводкою. Сергій ледве стримував молодих жеребців. Їхня гармата підбила танк, який знаходився на відстані метрів п’ятидесяти. Сусідня гармата пошкодила траки ще одного танка. Він завмер на місці і екіпаж залишив його. Інші два повернули назад. Тоді, в 1941-1942 роках, 45-міліметрові гармати були справжніми рятівниками піхоти. Німці, які слідували за танками,
знітились після втрати п’яти бойових машин і відступили.
Батарея готувалася до слідуючого штурму. Але німці, втративши
стільки машин, більше не збиралися ризикувати. Опівдні
на низькій висоті з’явилися юнкерси. В цю мить прямо над собою Сергій побачив німецького пілота, який зловтішно усміхався.
В ту мить, коли хотів змінити позицію, жеребці, нажахані
завиванням літака, несамовито рвонули посторонки і вони лопнули, наче нитяні. Коні зникли.
Сусідня гармата разом з обслугою була знищена прямим попаданням бомби, скинутої з ворожого літака. Інші гармати артелирійської батареї їхнім їздовим в останню мить вдалося буквально вихопити з-під бомбового удару і відвести на запасну
позицію. Все довкола заволокло димом.
Оглушений, Сергій дивом уцілів і залишився лежати біля гармати на нейтральній полосі. Коли прийшов до тями, перед його поглядом постала страшна картина. Батарея втратила одну гармату, кілька чоловік загинули. Палали танки й кукурудза. Поле бою огорнув сморід згарища.
Уже в пітьмі почав шукати товаришів. Неподалік від снарядних
ящиків лежав піднощик снарядів без ознак життя. Наводчик і заряджаючий були контужені. Забравши документи загиблих, Сергій з товаришами, підтримуючи один одного, попрямували до своїх. Прикриття батареї під час повітряної атаки також понесло
втрати. Уцілілі бійці з укриття спостерігали за полем бою.
– Будь-що вивези гармату, – наказав комбат. Одержано
наказ під прикриттям ночі відступати в напрямі Щорськ-Миколаївка, стримуючи противника.
– Не вивезеш гармату, розстріляю.
67
На порубiжжi Дикого Поля
Сергій і без того розумів – гармату потрібно будь-що вивезти.
Знайшов коней – вони все- таки прибились до своїх. Налякані
вибухами, – принишкли і тулилися до господаря наче собаки. Зовсім стемніло. Лише час від часу нічийну полосу освітлювали спалахи ракет. Потім знову все поринало в темряву.
Надівши на коней збрую, крадучись попрямував кукурудзяним
полем до гармати. Коли з німецьких позицій в небо здіймалась
ракета, легенькими ударами під коліна підбивав коням передні
ноги і вони слухняно припадали до землі. Згасала ракета, і вони прямували далі. Так подолали відстань метрів в 150. Затамувавши
подих, друзі спостерігали за ледь помітними силуетами
свого товариша з кіньми. Врятувати гармату для батареї, яка понесла в бою помітні втрати, було справою неабиякою. Витримка Сергія вразила друзів.
Ось і гармата. Головне – діяти чітко і спокійно. Адже коні сторожко слідкують за рухом людини. Надійно приладнав посторонки,
сів на снарядний ящик і, поганяючи коней, помчав до своїх.
Серед повної тиші з боку ворожих позицій пролунав постріл.
Не маючи прикриття з повітря, оскільки в небі панувала німецька авіація, кінно-механізований корпус 13 серпня залишив
П’ятихатки і, відстрілюючись з колес, впродовж десяти днів відходив в східному напрямі до Дніпропетровська.

ХІV

   Напрям, який обороняла 12-а армія, опинився під загрозою. Вже 19 серпня 1-а танкова група генерал-полковника Е. фон Клейста групи армій «Південь» захопила плацдарм на східному березі Дніпра біля Запоріжжя (10, 49). Тим часом німецькі танкові дивізії групи армій «Центр» генерал-фельдмаршала Ф. фон Бока оточили Південно-Західний фронт. Своїм лівим крилом група армій «Південь» прагнула вийти на лівий берег в середній течії Дніпра і повести наступ на Харків.
   4-й кавалерійський корпус, уникаючи оточення, відступив з боями до Дніпропетровська. Застосування артилерії у вуличних боях пов’язане з великими незручностями і малоефективне. Сергій висловлював комбату сумнів щодо доцільності закритої будівлями позиції. У місті розпочалась паніка. Розпоясалися мародери. В ніч на 23 серпня останні ешелони з заводським устаткуванням залишали місто. Утримувати його стало неможливо. Надійшов наказ переправитись на лівий берег. В душі сподівався, що поки стримували німецькі атаки на правобережжі, резервні частини Червоної Армії зайняли оборону на східному березі Дніпра.
   Перед старим мостом утворилася страшна тіснява. Скупчились військові частини, цивільне населення. Міст було захаращено відступаючими з гужовим транспортом, підручними засобами.
На вантажному автомобілі мародери везли награбоване. Мотор заглух, машина перегородила дорогу. Водночас військові рухались пішим строєм через відсутність автотранспорту.
  З хвилини на хвилину могли з’явитись ворожі літаки і тоді всьому кінець. Розгублений комендантський взвод не міг нічого вдіяти. Військові з багатьма ромбами на форменій одежі (тоді погони ще були відмінені) безпорадно метушилися, не знаючи, як дати раду в цій ситуації.
   В цьому місці Ваня завжди тамував подих, знав, хто зарадив справі. Враз до мосту верхи на своєму ахал-текінцеві прискакав командир кінно-механізованого корпусу генерал Плієв І. О. Побачивши розгублених військових чинів, почав стьобати їх нагаєм. А його джигіти-осетини миттю скинули в Дніпро автомобіль разом з мародерами. Шлях для руху було відкрито.
   Плієв Ісса Олександрович – тридцятивосьмирічний генерал був прославленим воєначальником, який у 1939 році відзначився відвагою і військовим талантом в боях з японцями на Халхін-Голі і був удостоєний звання Героя Монголії. Його авторитет у військах був беззаперечний. Особиста мужність вражала.
   Природжений кавалерист, Сергій пишався тим, що воював під командуванням генерала армії Плієва І.О. Коли після війни голова колгоспу «Заповіт Леніна» запросив його, як ветерана, в день перемоги на зустріч з якимось генералом міліції, він відмовився: «Не визнаю таких генералів». Адже генеральські звання в Україні інколи присвоюються ледь не телеграфним стовпам за «заслуги» в боротьбі з власним народом. Завжди згадував двічі Героя Радянського Союзу генерала армії Плієва І.О., який після війни командував Закавказьким воєнним округом.
   В цей час налетіли німецькі літаки. Бомби рвались по обидва боки переправи. Ледве встиг Сергій із своєю гарматою проскочити на лівий берег, як одна з них влучила в середину мосту. В пролом по інерції пішли коні, люди, техніка.
   Яке ж розчарування пережив Сергій, коли впевнився, що на Лівобережжі відсутній резервний фронт. Німці, скориставшись панікою, в червоноармійській формі на трофейних автомобілях, захоплених в прикордонній смузі, разом з відступаючими переправлялись на лівий берег Дніпра. Німецькі десантники, таким чином, створювали опорні пункти в тилу радянських військ для захоплення плацдарму.
   Наступальна стратегія, не виправдана реальною боєготовністю армії, не забезпечена офіцерськими кадрами, не передбачала катастрофічного розвитку подій перших тижнів війни.
   Дійсно, Дніпро міг би стати нездоланним рубежем для ворога, якби в стратегічному резерві в глибині України знаходились боєготові дивізії.

* * *

                                                                                                                                     Наличность войны и возможность
                                                                                                                                     распоряжаться громадными армиями
                                                                                                                                     сами по себе так же малоспособны породить
                                                                                                                                     гениального полководца, как, например,
                                                                                                                                     целые каменоломни лучшего каррарского
                                                                                                                                     мрамора породить Фидия или Микельанджело.
                                                                                                                                                                                                             Э. В. Тарле

   Між тим ситуація на фронтах ускладнювалась. Перш за все, все гостріше стала проявлятись недооцінка ВГК якості людського фактора в ході підготовки до великої війни. Порівняння боєздатності виявилося не на користь радянських військ. І це не дивлячись на перевагу в кількісних показниках. Протягом першого місяця війни було мобілізовано призовників вдвічі більше від потреби. Не дивлячись на це 11 серпня 1941 року було прийнято рішення призвати ще 6,8 млн. чоловік 1895-1904 років народження (9, 69).
  Перед ВГК постала проблема формування нових частин і з’єднань з ненавчених людей, частина яких направлялась на фронт без зброї, продовольчого, речового та санітарного забезпечення.
   Повторилась ситуація двадцятирічної давності, правда тоді із Сибіру в Україну були перекинуті вже злагоджені частини.
   Командир Ударної групи військ Блюхер В. К. доповідав у жовтні 1920 року командуючому 6-ю армією Корку А. І., що обмундирування, отримане бійцями ще в 1919 році, витерпіло тисячаверстові походи по Сибіру і стало цілком непридатним (13, 128).
   Та це було ще пів-біди. Сергій, що пережив сталінську чистку в 1937-1938 роках, знав про це як ніхто. Не вистачало підготовлених командирів вищої і середньої ланки. За період війни в СРСР було мобілізовано 42,9 млн. чоловік або 20,5 відсотка від довоєнної чисельності населення. Чистий призов в Німеччині склав 15,9 млн. чоловік або 19,7 відсотка. Проте ця перевага із-за прорахунків в стратегії і тактиці, прагнення перемагати числом, а не вмінням обернулась страшними втратами Червоної Армії (десять до одного). Внаслідок великих втрат повна заміна військ на фронті з радянського боку відбувалась швидше. Бойові втрати стройових офіцерів Червоної Армії становили 784 тис. чоловік, в той час як німецькі втрати склали 65,4 тис. чоловік або 11,2:1 (9, 331-332).
   В цілому безповоротні втрати особового складу Червоної Армії вдесятеро перевищували такі втрати Вермахту. Тому червоноармійці втрачали на полі бою в кілька разів більше зброї.
   Артилерія в Червоній Армії була одним з найбільш злагоджених родів військ. Як правило батарея із шести 45-міліметрових гармат частково комплектувалась військовослужбовцями, які пройшли кадрову службу. В розрахунок батареї входили розвідники, що убезпечувало від раптових нападів ворога. Оскільки гармата була відносно легка, кінна тяга давала змогу долати пересічену місцевість, вибирати позицію з врахуванням рельєфу.
   Саме в цей час Гітлер всупереч своїм фельдмаршалам прийняв рішення спрямувати танкові дивізії на Україну – житницю Радянського Союзу, а далі на Донбас і Північний Кавказ з нафтоносними родовищами в Баку.
   Пізніше з’ясується, що це була його фатальна помилка. Не взявши Москву, він недооцінив силу радянської пропаганди, не зрубав прапор над Кремлем. Сталін скористався стратегічною  помилкою суперника і в останню мить, коли посольства іноземних держав були евакуйовані в Горький (Нижній Новгород), звелів зняти свій автомобіль з залізничної платформи і залишився в Москві. Гітлеру не вистачило тижня, щоб на білому коні в’їхати на Красну площу.
   Марно німецький генерал на Бородінському полі закликав солдатів французької дивізії повторити успіх Наполеона. Час було згаяно. Як і в 1812 році французи разом з німцями клякли від морозів.
   А в цей час, стікаючи кров’ю, Південний фронт з величезними втратами відкочувався назад.
 Тим часом вдало маскуючись, часто ведучи вогонь з коліс, артилерійська батарея відступала в напрямі Новомосковська і далі на північний схід.
   Між тим німецькі танкові дивізії захопили 14 вересня Лубни і Лохвицю, оточили і знищили Південно-Західний фронт і розвинули наступ в напрямі Полтава - Харків - Сталіно - Ростов-на-Дону.
   Вже знали – 19 вересня німці захопили Київ. Тому поспішали захистити першу столицю Радянської України – Харків. Можливо і їхній внесок сприяв тому, що він протримався до 24 жовтня 1941 року.
   Потомствений військовий з діда-прадіда Сергій розумів, що війна буде затяжною. Заколисаний мажорними піснями народ також починав приходити до тями і розуміти, що «великий кормчий» завів його у пастку. Сталін знаходився в прострації і 22 червня 1941 року побоявся виступити перед народом.
   Будучи свідком і учасником того, як Червона Армія відкочується на схід Сергій розумів, які прорахунки були допущені в дислокації військ в передвоєнний період. Старий кордон, який до 17 вересня 1939 року розділяв СРСР і Польщу, був роззброєний, а новий, що утворився внаслідок «визвольного походу», – виявився беззахисним.
   Вихований на працях Триандафіллова В. К., він з кожним днем впевнювався, що розміщення сильної групіровки військ на старому кордоні було б найбільш доцільним. Тоді агресор не зміг би так блискавично вирватись на оперативний простір. Проігнорувавши настанови талановитого військового теоретика на передвоєнний період, ВГК не змогло ефективно використати наявний військовий потенціал. Не маючи оборонної лінії, якою міг стати боєготовний старий кордон з системою дотів і дзотів, Червона Армія, яку готували до наступальних дій, не витримала розсікаючих ударів і обхідних маневрів танкових і мото-механізованих дивізій. 

* * *

   Тепер, відбиваючись від насідаючого ворога, рухались від Новомосковська в напрямі на Перещепине і далі ліворуч на Зачепилівку. Потім повернули на північний схід і зіткнулись з німцями в селі Кам’янка.
   Батарея 45-міліметрових гармат врятувала багато життів піхотинців, ця зброя в 1941-1942 роках виявилася ефективною в боротьбі проти танків.
   Лише в 1943 у німців з’явилися «пантери» і «тигри» з товщою бронею. Загроза нависла над першою столицею Радянської України Харковом. Жорстокий бій розгорівся в селі Кам’янка 25 вересня. Довелося кілька разів міняти позицію, щоб не дати ворогові можливості пристрілятись. Танкісти Манштейна Е. настільки увірували в свою щасливу вдачу, що йшли в атаку у відриві від стрілецьких підрозділів. Артилеристи вміло використовували
найменші природні укриття, щоб підпускати танки для стрільби прямою наводкою.
   Батарея розмістилась під прикриттям польової лісосмуги з рідко ростучих акацій і кленів, розмальованих осінніми жовто-рожевими барвами. Комбат вірно зорієнтувався: танкістам було гірше видно гармати на фоні такої природної декорації. Кожну гармату прикрили зрізаним деревцем. Кінна розвідка вночі донесла: танковий батальйон противника зосередився у вибалку на відстані трьох кілометрів. Гарматна обслуга приготувалась до бою. Коней сховали в лісосмузі, щоб не демаскувати позицію.
   Лиш перші сонячні промені промайнули над горизонтом, здалеку донісся гуркіт танкових двигунів який наростав. Невдовзі десять танків розгорнутим строєм появились віддалік перед батареєю. Відстань скорочувалась. Пронеслась команда:
   – До бою готуйсь. Відстань 150 метрів. Прямою наводкою! Вогонь!
   Перший залп виявився вдалим. Три снаряди попали в ціль. Німці вирішили обійти батарею з флангу, як це було під П’ятихатками. Та комбат, навчений серпневими подіями, завчасно розмістив по одній гарматі фронтом на фланг. Німецькі танкісти, вимушені заходити для атаки з флангу, підставили під удар вразливий бік своїх машин. Це стало фатальним для двох із них. Адже бокова броня тонша лобової. Одній машині снаряд влучив в тяглове колесо, другій – в бензобак. Їхні екіпажі змушені були покинути палаючі машини. Решта танків і піхота під їхнім прикриттям повернули назад.
   Комбат дав команду змінити позицію, очікуючи артилерійського удару. Проте не встигли. Німці не могли не скористатись з такої можливості. Адже вони засікли місце розташування батареї. Обстрілюючи батарею з закритої позиції з танкових гармат, ворог пошкодив одну гармату. Осколком в стегно був поранений Сергій. Постраждало ще двоє його товаришів. 28 серпня, через три дні після цього бою, 30 кавалерійська дивізія була передана
в резерв 12-ї армії Південного фронту.
   Але він цього вже не знав. Після двох днів перебування в прифронтовому госпіталі в Павлограді санітарний ешелон мчав його в далекий тил. Пропливали мимо терикони нескореного Донбасу. 
   Думки роїлись в голові, сценарії майбутніх подій були невтішними. Вихований на працях Триандафіллова В. К., Сергій розумів причину жорстокої поразки Червоної Армії впродовж перших трьох місяців війни. Ейфорія, яка підтримувалась верхами після «непопулярної» війни, виявилась блефом. Безповоротні втрати захисників маленької Фінляндії були в 7,4 раза менші, ніж втрати Червоної Армії (9,18).
   Свого часу Троцький Л. Д., будучи головою Реввійськради і Наркомвоєнмором, пропонував приймати перший удар іззовні малими силами, а головне своє угрупування зосередити в глибокому тилу. Нажаль дивізії, зосереджені напередодні 22 червня 1941 року біля нового кордону, стали жертвою німецького бліцкригу. Особливо жорстокою була поразка Південно-Західного і Західного і фронтів. Були втрачені Мінськ і Київ. Розсікаючими ударами танкові і механізовані дивізії в районі Лохвиці і Лубен 14 вересня замкнули кільце навколо військ Південно-Західного фронту. В оточення попало управління фронту і 452,7 тисячі чоловік (10,50-51). Командуючий фронтом  генерал-полковник Кирпонос М. П. разом із своїм штабом загинув. Всього цього Сергій ще не знав, хоч бій у селі Кам’янка під Красноградом свідчив про скрутне становище на правому фланзі Південного фронту, над яким нависла загроза
з півночі. В той час, коли санітарний ешелон мчав на південний схід, безпосередня загроза нависла над першою столицею Радянської України.
   Серце обливалося кров’ю, адже рукою подати до Гуляйполя. Нарешті пішли простори Росії. Ешелон йшов через Каменоломні Ростовської області, зупинився в Ростові-на-Дону. На людей, які співчутливо вдивлялися у вікна вагонів з пораненими, війнуло війною. Тоді нікому навіть на думку не спадало, що вона прийде й сюди. Далі шлях проліг через Краснодар до квітучого міста Сочі. Чути було українську мову. Згадав розповіді діда Стефана про запорожців, яких прийняли до себе донські козаки у 1775 році, коли було зруйновано Запорозьку Січ. Тут чекав на них евакогоспіталь. Близько двох місяців лікувався. Все частіше з Криму приходили конвої з раненими, жінками і дітьми. Вразила всіх загибель у Чорному морі теплохода «Ташкент » з евакуйованими. Все, що відбувалося на фронті, здавалося примарним сном на фоні субтропічної зелені квітучого міста. Війна поступово підбиралася, здавалося, до недосяжного тилу. Прозвучала перша повітряна тривога, і нечисть виповзла із закапелків. Мародери, майже як і в Дніпропетровську, користуючись тим, що громадяни сховались в бомбосховища і підвали, почали грабувати квартири, магазини, склади. Та вже наступного разу «братьев по классу» – воровському, – військові
патрулі розстрілювали, як скажених собак. Кримінальні елементи знов сховалися по норах.
   Тим часом воїнів, що одужували, знову направляли на фронт. Яка зла іронія долі – захищати Батьківщину з мародерами, ворами в законі, симулянтами, казнокрадами, – «и несть им числа ». Як це перегукується з подіями на сході України 2014 року.
   Пізньої осені воїнів привезли в Сталінград. Вмилися у Волзі – це було як ритуальне омовіння пращурів. Був серед них Нехам Берлін. Довго сміялися воїни: як пішов «мочити сухарі у Волзі», так і зник, дизертирував.
   Саперна частина, зформована з нового поповнення, була направлена на танконебезпечний напрям Південного фронту. Завдання Червоної Армії полягало в тому, щоб утримати і стабілізувати фронт. Потрібен був час, щоб оговтатись після нищівних поразок в перші місяці війни. Згідно з даними ОКВ (Верховне Командування Вермахту) в період з 22 квітня по 1 грудня 1941 року на Східному фронті було захоплено 3 806 860 військовополонених червоноармійців.
   З метою стримування танкових і моторизованих дивізій створювались мінні загородження. Сергій швидко оволодів справою мінера, уміло ставив протитанкові і протипіхотні міни. Для цього потрібні були хист і обережність. Недарма серед його товаришів ходила поговірка: мінер помиляється лише один раз. Часто згадував, як через необережність поряд з ним підірвався на протипіхотній міні його товариш. Міни потрібно було не лише маскувати, але й складати карту-схему мінного поля, щоб його могли долати власні війська.
   Проте ВГК(15) не врахувало небезпеку, яка нависла з Краматорського виступу. У травні 1942 року німецькі танкові дивізії нанесли удар саме звідти, оточили значні сили Південно-Західного фронту і взяли в полон 240 тис. чоловік. 

Учні 3-Б класу Подолянської початкової школи № 1.
Зліва направо: другий в 3-му ряді Віктор Білай,
другий в 4-му ряді Іван Бик. Вулиця Спортивна, 1948 рік.

7-й клас Гуляйпільської СШ № 1. Зліва направо:
2-й ряд – другий Златокрилець І. І., четвертий Литвиненко В. Г., шоста Златокрилець Р. І.; 4-й ряд – (4-6) Іван Бик,
Микола Онопрієнко, Олександр Явір

Біля Запорізького музично-драматичного театру ім. Щорса, червень 1953 року. Перший зліва стоїть Іван Бик

Випускники СШ № 1. Зліва направо:
1-й ряд – Віктор Самойлов, Іван Бик. В центрі – вчитель математики Вагіс Г. І. Гуляйполе, червень 1956 року.

Однокурсники. Зліва направо: сидять – Іван Бик , Віктор Середа,
Микола К., Анатолій Бабін; стоять – Володимир Машкін, Анатолій Онищенко ,
Іван Шестопалов, Віктор Паляничко, В’ячеслав Макінцев, Микола Хлапонін,
Марк Хейфіц, Володимир Варава

Однокурсники. Зліва направо: Віктор Середа,
Микола Хлопонін, Євген Мусерський, Іван Бик

Іван Бик та Геннадій Михайлов за шаховою партією.
12 квітня 1959 року

Однокурсники. Зліва направо: сидять – Іван Бик,
Володимир Гурвіч, Віктор Аносов, Вадим Комендов, Володимир Машкін, стоять – Віктор Антипов,
Микола Хлапонін, Микола Бондаренко, Валерій Кас’ян,
Віктор Паляничко, Іван Шестопалов, Євген Мусерський, Володимир Машков, Олександр Анісімов

   Танкові дивізії Манштейна посунули на схід і в липні захопили Донбас. 17 липня окупанти ввійшли в Луганськ – останній обласний центр України. З втратою Ростова-на-Дону 24 липня 1942 року відкрився шлях на Північний Кавказ.                                                                                                                                                                                                      Повторився сценарій 1941 року, коли загинули Західний і Південно-Західний фронти. Проте й досі дехто наївно твердить, що потрібно було організувати «кругову оборону». Справа в тому, що директиви ВГК зовсім не передбачали ініціативи командуючих фронтами, арміями і з’єднаннями, не говорячи вже про командирів частин і підрозділів. Відсутня була координація дій різних родів військ через рутинні способи комунікації, нестачу транспортних засобів для маневру, відсутність радіостанцій, внаслідок чого втрачався зв’язок між штабами всіх рівнів, послаблювалось управління ВГК дивізіями, корпусами, Однокурсники. Зліва направо: сидять – Іван Бик,
Володимир Гурвіч, Віктор Аносов, Вадим Комендов, Володимир Машкін, стоять – Віктор Антипов, Микола Хлапонін, Микола Бондаренко, Валерій Кас’ян, Віктор Паляничко, Іван Шестопалов, Євген Мусерський, Володимир Машков, Олександр Анісімов арміями і фронтами. У середнього і нижчого командного складу не було навіть поняття про мистецтво організації бою, точно так як у переважної більшості вищого командування про мистецтво ведення війни. Тільки за таких умов стало можливим необмундированих, ненавчених і навіть беззбройних новобранців гнати в бій натовпом. Що вже й говорити про оволодіння досвідом кращих армій світу щодо здійснення великомасштабних десантних операцій, координації дій великих сухопутних з’єднань з військово-повітряними силами і флотом, постачання, деблокації, евакуації оточених з’єднань.
   Радянські військові втрати склали в 1941-1945 роках 8 668 400 військовослужбовців, США – близько 300 тис. чоловік, Англії та інших країн Британської співдружності 388 тис. чоловік(9-310,314). В полон потрапило 8754 тис. червоноармійців (9,321). Величезні втрати у двох світових війнах, громадянській війні, трьох голодах 1921-1922 рр., 1932-1933 рр., 1946-1947 рр. до сьогоднішнього дня позначаються на житті народів на пострадянському просторі.

Читати далі